Після прийняття 22 вересня нинішнього року Постанови Верховної Ради №1623-17 Про зміну способу голосування щодо законопроектів, які стосуються підвищення розмірів державних соціальних стандартів, з’явилася надія, що хоча б дрібними кроками вищий орган законодавчої влади буде демонструвати бажання виконувати Конституцію України, яку сам і ухвалював. Бо згадана постанова передбачала особисте й поіменне фіксування голосу кожного депутата хоча б під час прийняття кількох державних актів. (Нагадаємо принагідно, що так голосували за затвердження Юлії Тимошенко на посаді прем’єр-міністра у грудні 2007 року). У зв’язку з цим слід також указати, що після подолання вето Президента на новий Закон про вибори президента, яке відбулося у парламенті 21 серпня нинішнього року практично в порожній залі, я у «Дні» від 26 серпня вказував на цинічне нехтування статтями 84 (частина третя) і 152 (частина перша) Основного Закону країни і рішенням Конституційного Суду України №11-рп/98 від 7 липня 1998 року, оскільки, згідно з їхніми положеннями, народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Незважаючи на явно антиконституційний спосіб подолання президентського вето, голова Верховної Ради Володимир Литвин усе ж підписав той закон. Але згодом підтримав постанову №1623-17. Проти неї різко виступили особисто лідер Партії регіонів Віктор Янукович і майже вся однойменна парламентська фракція. Однак у полеміці навколо цього питання від політиків, політологів і журналістів дуже рідко можна було почути, що регіонали, виступаючи проти голосування підняттям рук, фактично виборювали право порушувати Конституцію, тому що ухвалення законів із використанням карток дає можливість голосувати за відсутніх на засіданнях Верховної Ради депутатів. На цю обставину чітко вказав в одному зі своїх виступів тільки Арсеній Яценюк. Він же закликав якнайшвидше завершити започаткований ним процес удосконалення системи «Рада» задля того, щоб забезпечити відеоідентифікацію кожного нардепа в момент голосування. Однак, судячи з деяких повідомлень, В.Литвин поставився до цієї ідеї дуже прохолодно. Голосуванням 6 жовтня, яке відбулось у Верховній Раді, Постанова №1623-17 від 22 вересня відмінена, тобто депутати дали самі собі індульгенцію на продовження порушення Конституції навіть на обмеженому законодавчому просторі. І відразу був проголосований Закон про підвищення соціальних стандартів. Отже, все вказує на те, що принципове питання стало просто розмінною монетою в політичних торгах і використане спочатку для того, щоб загальмувати надмірні соціальні ініціативи регіоналів, а потім для зняття блокування Верховної Ради. Чи варто говорити, що це означає моральну, юридичну та політичну деградацію парламенту. Бо навіть від депутатської групи «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, на яку ще покладають надії демократично налаштовані громадяни, не було чути голосів на захист дотримання Конституції при голосуванні. Схоже, що нинішнє становище влаштовує абсолютну більшість нардепів. Це сумно й ганебно. Зрозуміло, роботу Верховної Ради конче потрібно було розблокувати. Крім всього, це питання національної безпеки. Однак продовження практики голосування чужими картками повністю дискредитує парламентаризм — навіть серед пересічних житомирян часто можна почути розмови, що за віддану призначеному «шефу» картку депутату платяться хороші гроші, причому в іноземній валюті. Щоправда, до введення повністю пропорційної виборчої системи часто циркулювала інформація про великі суми «винагороди» парламентарям за окремі голосування, а пізніше — за фактичний відхід від позиції більшості своєї фракції. Водночас, якщо б певні депутатські групи бажали всерйоз боротися з голосуванням чужими картками, їм можна було піти шляхом відслідковування присутності на пленарних засіданнях хоча б представників фракцій опонентів з подачею відповідної офіційної інформації спікеру і в апарат ВР. Однак для цього потрібна висока організованість, принциповість і настирність. У нашому ж парламенті виходить так: кожна група міркує, що подібні методи можуть бути обернені проти неї. Інший вихід — вищезгадана модернізація системи «Рада». Поки ж у нас в повному розквіті практика, коли незаконними методами ухвалюють закони, а спікер їх незаконно підписує. Очевидно одне — на таких засадах гідної та багатої країни не побудуєш.
