У Київському міському будинку вчителя пройшов вечір пам’яті кубанського кобзаря Михайла Теліги.
Для гостей грали сучасні бандуристи — Тарас Силенко, Василь Литвин, Тарас Компаниченко, Ярослав Чорногуз, Микола Литвин... Хто ж був такий Михайло Теліга? Чому його дружину, відому письменницю, ми пам’ятаємо, а про нього забули?
Він народився 21 листопада 1900 року, в родині Якова Теліги — отамана станиці Охтирської на Кубані. Походив із давнього козацького роду. Один з його однокласників грав на бандурі й познайомив Телігу з Миколою Богуславським. Той навчив Михайла не тільки грати на бандурі, але зацікавив історією України. Згодом Микола Богуславський порадив Михайлові іншого вчителя. Це був козак станиці Пашківської Яків Дерев’янко. Він навчив Телігу «Пісні про Морозенка», «Запорозького маршу» і ще декількох творів. Успіхи молодого бандуриста були приголомшливі. Влітку 1916 року, довідавшись, що в Геленджику відпочиває засновник Першої кубанської школи бандуристів Василь Ємець, Михайло пройшов пішки близько 40 кілометрів через гори, щоб почути його гру.
Коли у лютому 1917 року вибухнула революція, в Михайловій уяві повставала вільна Велика Соборна Україна. «Незабаром утворилась Кубанська Національна Рада, — писав Михайло Теліга. — Скільки чудових промов виголошувалось на зборах тієї Ради! Які намічались плани праці! Яке було захоплення національним питанням!» Влітку 1917 року в Катеринодарі відкрились курси українознавства для вчителів. Кубанська Національна Рада запросила для цих курсів викладачів з Великої України. Було ухвалено українізувати всі школи. Дещо в цьому напрямку було зроблено. Принаймні, в рідній станиці Михайла Теліги Охтирській з осені 1917 року викладання у школах велося українською мовою. А в 1918 році в Охтирській завдяки старанням члена Законодавчої ради Кузьми Безкровного була відкрита перша на Кубані українська гімназія. «Дуже пишно почала цвісти Кубанщина, — писав Михайло Теліга. — Та недовго. Лютий московський хижак обступив Кубанщину з усіх боків і почав натискати, що мав сили».
Михайло вирішив податися в Україну, де «кувалась Велика Українська Державність!» 3 листопада 1918 року у Києві в переповненому театрі Берґоньє (тепер театр ім. Лесі Українки) відбувся перший концерт Кобзарського хору. Телігу до 1925 року було інтерновано в Каліші. З Польщі він перебрався до Подєбрад у Чехії, щоб вивчати лісівництво в Українській господарській академії, ректором якої був Іван Шовгенів, батько його майбутньої дружини, відомої української поетеси і громадської діячки Олени Теліги.
Олена разом з Михайлом брала участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 роках. Приязнь перетворилася на любов, і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 року в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах. Після закінчення Михайлом студії в Українській господарській академії, Теліги переїхали до Польщі в 1929 році, де він згодом працював землеміром в селі Желязна-Жондова.
У 1941 році Олена долучилася до похідних груп Організації Українських Націоналістів і повернулася до Києва, щоб зорганізувати літературне життя. Вона очолила Спілку письменників і стала редактором літературного тижневика «Літаври». Незабаром до неї приїхав Михайло.
У 1942 році він був розстріляний німцями разом з членами Спілки письменників, до якої належала Олена.
