Незважаючи на камерний масштаб (два десятки робіт у двох невеликих приміщеннях), остання виставка в галереї «Совіарт» привернула увагу практично всієї художньої та журналістської еліти Києва. Серед відвідувачів презентації можна було помітити генерального продюсера телеканалу «1+1» Олександра Роднянського, керівника Центру сучасного мистецтва Єжі Онуха, художників Юрія Соломка та Олександра Ройтбурда. Не дивно: «Ісламський проект» московської арт- групи АЄС представляла знаменита московська галерея Гельмана. Сам Марат Олександрович був присутнім на правах повноцінного господаря, адже з 10 листопада, судячи з усього, приміщення на Костьольній стане київською філією його галереї.
Що ж до експозиції, то вона являє собою фотографічні вправи на предмет мусульманської експансії у світі. Цікаво, що із цією серією АЄС (Тетяна Арзамасова, Лев Євзович, Євген Святський) прославилися ще 1996 року. Ужито найпростіший прийом: шикарні кольорові фото світових визначних пам’яток за допомогою комп’ютера перетворено на свідчення всепереможної ходи ісламу. І от собор Нотр-Дам проростає витонченими мінаретами, руїни Тель-Авіва димляться під дулами арабських танків, загін моджахедів у повній бойовій екіпіровці позує на Красній площі, а на площі Святого Петра в Римі процвітає строкатий східний базар. Найбільший соціальний успіх АЄС — це, звичайно, статуя Свободи в паранджі та фото Манхеттена, де серед хмарочосів височить колосальна мечеть, а багатостраждальні вежі-«близнюки» замінено на не менших розмірів мінарети. Те, що іще п’ять років тому здавалося не більше ніж дошкульною хохмою, нині обертається на грізний пророчий артефакт, який приносить своїм творцям чималі дивіденди. Арзамасова, Євзович і Святський, що називається, «вгадали». Однак, звичайно, і 1996 року, серед гуркоту першої війни в Чечні, громадянської бійні в Афганістані, мусульмансько-сербського протистояння на Балканах та перманентної боротьби із привидом Саддама Хусейна, — тема та її виконання напрошувалися самі собою. Іслам, як видається, ще довго залишатиметься в ролі страховища для західних цивілізаційних цінностей.
У будь-якому разі, з погляду пі-ару саме ця, нехай не першої свіжості, виставка, спрацювала майже чудово. Майже — тому що в Києві немає великої та впливової мусульманської громади. В іншому випадку ефект був би ідеальний. Утім, у кожного власне уявлення як про ідеали, так і про іронію з їхнього приводу. Західний світ вкотре агресивно захищає спокій свого споживання — нігілістичними посмішечками й точковими бомбардуваннями. Мусульмани… Проте їхній погляд, схоже, нікого не цікавить.
