У Національному заповіднику «Софія Київська» відкрито виставку вишитих ікон майстра традиційного народного мистецтва Тетяни Балан «Царице моя преблагая». На виставці представлені 50 гобеленів, серед яких нові роботи, ікони Пр. Богородиці «Іверська», «Почаївська», «Знамення», образ св. Рівноапостольної кн. Ольги, св. Марії Магдалини, св. Пантелеймона Цілителя, картина «Зарваниця» та багато інших.
— Ікона покликана з’єднувати людину і Бога. Своєю красою вона закриває ту вічну прірву між ними, — пояснює філософське значення своєї праці рукодільниця.
У своїх роботах Тетяна Балан не використовує темних барв, не кладе надто грубі хрестики. «В Україні майстром традиційної вишивки хрестом вважається отець Дмитро Блажійовський. Він так само є прикладом і для мене, однак його вишивка мені видається надто чоловічою, тому навіть якщо я й беру деякі його роботи за взірець, то намагаюсь змінювати концепцію — додаю яскраві бісеринки, золотих кольорів нитки, квітучі орнаменти. Хочу, щоб мої улюблені Богородичні мотиви лягали на полотні по-жіночому!» — зауважує Тетяна Балан. — Заслугою о. Дмитра Блажійовського є не так величезна колекція власних вишитих ікон і розроблених узорів до них, як те, що він приніс в кожну українську хату, навіть у далеких краях, образ, вишитий за його не надто складним зразком.
Маючи чоловіка-дипломата, пані Тетяна теж довгий час перебувала за кордоном: «У деяких країнах Африки культура не дозволяє жінці, особливо світлошкірій, довго гуляти вулицями, тому весь свій вільний час я вишивала ікони. Звісно, що там православних храмів обмаль, та все ж в одному я залишила свою роботу, аби вона могла виконувати свою первинну функцію», — каже вишивальниця. Щоб узятися до цієї роботи треба мати величезну силу духу, адже тож не прості пташки на полотні. Тому молитва —то найкращий спосіб вберегтися від бажання покинути цю роботу.
В задумах майстрині вишити образи українських святих — князя Володимира і Ярослава Мудрого, а ікона княгині Ользі вже експонується на виставці. «Чомусь особливо важко було вишивати цей образ, постійно полотно було всіяне білими, незавершеними плямами. Маю одне правило, якого б радила дотримуватися кожному українському державотворцю — не залишай розпочату тобою справу!».
Тетяна Балан не просто копіює готові узори, а докладає свої мотиви, вивчає багаторічну традицію вишитих ікон.
— Цікаво, що українському православ’ю притаманна традиція так званої селянської ікони, тобто вишивання бісером на оксамитовому полотні окладів до ікон. При цій техніці святі мали намальовані обличчя, руки, а вбрані були у вишитий майстрами оклад, — стверджує майстриня і додає: — Старого типу вишивана ікона зберігається у митрополичих палатах Києво-Печерської лаври. Над образом святого Миколи Чудотворця працювала ще мати нинішнього патріарха УПЦ(МП) Володимира, коли той йшов на навчання у семінарію.
На жаль, сьогодні традиція вишивання ікон втрачає свою духовну міць: на ринках усе більшає готових ікон-шаблонів, де на розмальованій канві рукодільницям залишається тільки пришити бісеринку вказаного кольору. «Вишивання ікони повинно бути спільною творчою діяльністю людських рук, розуму та серця, бо лише тоді, коли ти вкладеш усього себе в цю працю, зможеш отримати внутрішню силу. Проте той факт, що в Україні з’являється так багато зразків вишивання ікон, свідчить про те, що українське суспільство відчуває потребу в молитві», — зізнається вишивальниця.
Про притаманну вишитим іконам силу — витягувати людину із хаосу — стверджує не одне покоління рукодільниць, українська майстриня традиційного народного мистецтва додає: «Подвигом богопосвячених людей є те, що вони в силі покинути це бурхливе місто, подавшись у монастир. Однак для тих, хто вже надто закріплений за мурами міста, вишивання залишається чи не єдиною нагодою віднайти спокій власної душі».
