Учора українському правозахисникові, дисиденту і політв’язню, політичному і громадському діячеві Михайлу ГОРИНЕВІ виповнилося б 83 роки. Михайлу Миколайовичу не вистачило якихось кілька місяців дочекатися свого дня народження — помер 13 січня.
Про таких, як Михайло Горинь, Іван Багряний в своєму «Саді Гетсиманському» писав: «Він належав до того покоління, що разом зі старшим прийшло зухвало в історію і відчинило само собі і своїй клясі двері грудьми, офірувавши за те свою молодість, зелену і буйну». А біографічно це було так: народився в древньому Княжому Селі (нині Кнісело) на Львівщині (батько був головою місцевого товариства «Просвіта» та активістом Організації українських націоналістів, через що родині довелося жити в підпіллі). 1949—1955 рр. навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. 1953-го його було усунуто від навчання за відмову вступити в комсомол. У 60-х почалися його перші контакти з шістдесятниками. У 1963-му виступив як один з фундаторів Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». Відтоді відносини з радянською владою тільки погіршувалися. Як результат, через два роки його було засуджено «за антирадянську агітацію і пропаганду» до шести років таборів сурового режиму. (Термін відбував у Мордовії та Владимирській тюрмі). Життя Михайла Гориня було настільки карколомним, що все годі переповісти. До слова, вийшла друком книжка «Михайло Горинь «Вибране». До неї увійшли матеріали про автора, його статті, виступи, інтерв’ю, документи. Пропонуємо одне із інтерв’ю з Михайлом Миколайовичем, де він дуже ЖИВИЙ.
«Iсторія дає можливість краще бачити вперед...»
— А що таке йти шляхом Добра зараз? Як ви це собі уявляєте? Що, на вашу думку, Добро, Добро для української нації на цьому етапі, як його поєднати з розумінням Добра для народів, які живуть в Україні?
— Сьогодні для мене йти шляхом Добра — означає працювати над створенням умов для всебічного розвитку особистості. Це означає зберегти нашу державу, без якої неможливе забезпечення достойного вільної людини життя. Це означає відродити нашу духовність, наші славні традиції, створити умови для виховання людської гідності й гордості за приналежність до великого, талановитого українського народу, подолати рабський дух, що насаджено тотальним терором. Побудувати вільне, заможне суспільство можуть тільки вільні люди. Саме вони зцілять пошматовану неволею душу нашого народу.
— На вашу думку, що є головним в політиці для політика?
— Ну, я вам скажу, питання капітальне, в лоб. Я вважаю, що політик повинен мати чітку мету і чисті засоби її досягнення.
— Скажіть, будь ласка, хто частіше трапляється у вашому житті: прихильники і друзі чи все-таки опоненти?
— У різні роки було по-різному. Коли я був студентом і вів дискусії на політичні теми, то я мав, звичайно, більше опонентів. Це були люди, які пройшли через горно тоталітаризму більшовицької пропаганди, і обстоювати ідеї української державності було не тільки небезпечно, а й дуже важко у такому середовищі. У різний час мої друзі і мої противники змінювалися, це була лабільна структура, яка постійно пересувалася залежно від тих обставин, в яких опинився я. До мого арешту я мав сотні друзів; після мого арешту під тиском репресій значна частина їх відійшла. Я належав до числа тих людей, що прагнули розуміти позицію колег, які за певних обставин намагалися стояти осторонь від мене. І це виправдало себе...
— Пол Маккартні якось сказав, що життя — це те, що відбувається з нами, поки ми плануємо щось інше. А у вас є власна дефініція життя?
— Цікаве питання... Я ніколи не думав над тим, а що таке життя? З дитинства я був у середовищі, де про Україну говорили майже щодня. Тому я б відповів так: жити — це означає боротися за Україну.
— Пане Михайле, коли вам сумно, у чому ви знаходите розраду: в поезії, музиці, у прозі...
— Я вас скажу, що... смуток приходить до кожної людини, і до мене теж він приходить. Коли у волоссі з’являється сивина, з’являються інші настрої. Мені у житті дуже допомогла поезія. Я часто звертаюся до прози. Але маю таке хобі, яке не дає сумувати: я дуже люблю історію. За все своє життя, перебуваючи у тюрмі, я перечитав багато історичних книжок: всі 29 томів Соловйова, 7-томник Ключевського, праці Татіщева... Дуже люблю історію. Вона мені дає можливість озирнутися назад для того, щоб краще бачити вперед...
(Уривки з інтерв’ю Ольги Годованець з Михайлом Горинем із книжки «Михайло Горинь. Вибране»)
