У Кабінеті Міністрів сталася подія, яку інакше як вікопомною не назвеш. У віце- прем’єра Вя ’ чеслава Кириленка відбулася нарада з питань розвитку анімаційного кіно.
Iз повною упевненістю можна сказати, що це — перший захід на такому рівні, що стосується безпосередньо проблем вітчизняного анімаційного кінематографу. Про зацікавленість чиновників свідчив і високий представницький рівень учасників: сам Кириленко, міністр культури і туризму Iгор Ліховий, президент Національної телекомпанії України Віталій Докаленко, а також власне аніматори — генеральний директор кінофестивалю анімаційних фільмів «Крок» Iрина Каплична, володар «Срібного ведмедя» Берлінського кінофестивалю Степан Коваль, партіарх вітчизняної анімації, режисер Української студії анімаційних фільмів Євген Сивокінь, директори приватних мультиплікаційних студій...
Уже з коментаря віце- прем’єра, а також з переднього слова міністра культури, стало зрозуміло, що проблеми перед анімацією стоять не менші, а може, навіть, і більші, ніж перед великим ігровим кінематографом. Так, за радянські часи на студії «Укранімафільм» випускалися по 12 фільмів на рік. Нині ж великим досягненням вважаються три фільми по 5— 10 хвилин. Студія майже в повному занепаді, живе за рахунок держзамовлень; на поточний рік їхня сума склала близько двох мільйонів гривень, з яких освоєно було трохи більше 1,2 мільйонів. Мало того — відсутні підручники з анімації. Міністр Ліховий навіть приніс кілька книжок з цієї теми, котрі взяв у бібліотеці — але всі ці посібники ще радянського видання.
Утім, незважаючи на це, у цьому році нарешті почали організовувати постійно діючі курси режисерів-аніматорів, що дасть змогу вже у наступному році створити 4—5 фільмів-дебютів. Утім, цього, звісно, не досить.
Загалом, проблеми в аніматорів такі ж, як і у «великих братів» — виробників ігрового кіна. Теж катастрофічний брак коштів, руйнування державної студії, заробляння грошей технічним обслуговуванням іноземних серіалів. Заклопотаність держави вельми схвальна; принаймі, заплановано навіть до 1 липня 2006 року розробити і прийняти на рівні Кабміну Концепцію розвитку українського анімаційного кіна. З великою ймовірністю можна припустити, що там будуть ураховані моменти, що вже давно потребують практичної реалізації. Наприклад, перехід виробництва мультфільмів на продюсерську систему. Завершення процесу технічного переоснащення «Укранімафільму» (для чого планують виділити 1 млн. гривень) та збільшення приміщення вiд нинішніх 700 до 2000 кв. метрів. I, головне, змінити структуру державного замовлення, тобто — випускати раз на рік, обов’язково — один повнометражний мультфільм, один мультсеріал для телебачення, і до десятка короткометражних анімаційних картин. Бюджет для всіх цих розкошів планують у 15 млн гривень.
Але які кошти, стимули чи дотації треба віднайти, щоб зацікавити теперішньою, та, в перспективі, майбутньою українською анімацією комерційні канали — яких дивиться набагато більше глядачів, аніж державне УТ? I як спонукати показувати наші «мультики» прокатників, тобто — кінотеатри? Ці питання поки що лишаються без відповіді. Як і багато інших.
Увага держави — то, звичайно, добре; та й на папері все завжди виглядає майже ідеально. Але приводів для втіхи в наших аніматорів поки що надзвичайно мало.
Бо поки що — наша дітлашня продовжує дивитись тільки іноземні мультфільми, і виходу з цього не видно...
