Нині у Київському театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра закінчуються репетиції вистави «Куди подує вітер...», в основу якого лягла комедія Луїджі Піранделло «Ліола». І хоча п’єса написана 1916 року, але багато питань, піднятих у ній, досі актуальні. Це буде 26-та вистава Олексія Лісовця, якого по праву можна назвати одним із найцікавіших українських режисерів. До речі, наприкінці березня Олексій Іванович відзначив ювілей — 50 років, і цю роботу можна назвати подарунком глядачам і самому іменинникові. Чому він узявся за п’єсу Піранделло? Адже дорослих казками не здивуєш. До того ж, головна ознака цього дитячого жанру — перемога добра над злом — на жаль, не завжди підтверджується у житті. Тому хочеться вірити, що горезвісна формула мінливого стану розуму «Куди подує вітер» не про нас із вами, а про казкових героїв... Натяків у сценічній редакції Олексія Лісовця вистачає. Найпомітніший — використання у виставі елементів популярної нині субкультури хіп-хоп: головний герой Ліола (Віталій Салій) віртуозно виконує реп. Такий собі яскравий представник соціуму. Ліола-дурник... Маючи за плечима більш ніж двадцятирічний досвід роботи у театрі, Лісовець виступає головним чином як автор своїх вистав. Поверх оригінальних текстів він вигадує свій постановочний текст, до якого входять власне режисура, яскраве пластичне та динамічне музичне рішення й головне — авторський, його, режисерський зміст.
«Кожен режисер прочитує одну й ту саму п’єсу по-різному, від цього і вистави різні виходять, — говорить Лісовець. — Для мене найголовніше у п’єсі Луїджі Піранделло «Ліола» — тема справжньої необхідності етичного у житті... Мораль — це суспільний договір, а етичне — це синонім сумління! Це не одне й те саме. І я намагаюся розповісти історію, в якій стикаються моральне з етичним. Є закон етичний, прийнятий у суспільстві. Проте людині завжди в моралі тісно. Насправді ми повсякчас хочемо вийти за кордони межі моралі. Ми по суті своїй аморальні. Але мораль усе-таки є стримувальним чинником. Для будь-якої людини її власні, шкурницькі інтереси набагато дорожчі, ніж рамки моралі. А ось етичне — це та система заборон і ідеалів, які не вимагають моралі. Це синонім сумління. Це Божа іскра в нас. Тобі нічого не треба забороняти. Ти сам чогось не зробиш, ти сам на щось не підеш... Тому що сьогодні наше суспільство... (я живу в Україні й не можу бути вільним від проблем суспільства) — так от, зараз, коли вже 18 років ми всі шукаємо причини, чому не заживемо по-людськи, то, на мій погляд, лише з однієї причини — що моральні межі й орієнтири позначені, а етичних меж і орієнтирів не маємо».
У виставі прозвучить музика Ѓорана Бреѓовича, а дія переноситься до сербського села, за менталітетом ближчого і зрозумілішого українському глядачеві (художник-постановник — Олег Лунєв, художник із костюмів — Марія Дяченко, балетмейстер — Ольга Семешкіна). Головний герой — сільський гуляка Ліола живе весело, хоча його багатство — незаконні діти, старенька мати й вигадані ним пісні... Й ось Ліола взявся «вирішити» проблему бездітного сусіда Смиги...
У ролях: Віталій Салій, Неоніла Белецька, Світлана Золотько, Володимир Іллєнко, Володимир Мовчан, Олеся Жураковська, Леся Самаєва, Світлана Орличенко, Наталя Озірська, Дарина Єгоркіна (студентка КНУТКиТ), Ольга Лук’яненко та інші. Також у виставі зайняті діти, студенти Київської дитячої академії мистецтв.
