У четвер у нової влади дійшли нарешті руки і до керманичів головних фінансових потоків, що визначають наповнення бюджету. Звільнений із посади перший заступник міністра палива й енергетики — голова правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Юрій Бойко. Указом Президента головою «Нафтогазу» призначений Олексій Івченко (на фото в центрi). Одночасно отримала нового керівника й Державна податкова адміністрація. Федора Ярошенко на цій посаді змінив Олександр Киреєв.
Новачки, які ще ніколи не обiймали великих державних посад, усе ж заслуговують на те, щоб називатися знаковими фігурами. Безумовно, їхні посади, якщо судити із сум, що проходять через НАК і податкову, в квотному розкладі могли б вартувати кількох міністерських посад. Схоже, влада зробила певні висновки зі значної критики, на яку наразилися попередні призначення. Цього разу невід’ємною рисою обох призначенців є їхнє знання предмета. Але це, мабуть, лише мінімум вимог, які висуває влада до цих відомств, що, без перебільшення, становлять не лише становий хребет української економіки, а й вельми впливають на самопочуття суцільно зав’язаного на бізнесі українського політичного класу.
У цьому сенсі Киреєв, який завжди тримався на відстані від політики, може стати хорошим сигналом для бізнесу. Він до останнього часу працював на посаді директора Центру наукових досліджень Нацбанку. До січня 2003 року очолював Генеральний департамент банківського нагляду НБУ. А ще раніше керував Державним казначейством, був заступником голови НБУ за Ющенка. Природно, походження та рух грошей у країні для нього має бути зрозумілим і прозорим. Але головне запитання щодо цього призначення полягає в тому, на що буде головним чином націлений головний податківець: на відхід від силових методів і співпрацю з бізнесом чи на досягнення політичних ефектів, пов’язаних із наближенням виборів?
Ще цікавішим видається призначення Івченка. На думку експертів, своїм вибором Президент засвідчив, що може протистояти досить могутньому тиску свого оточення, яке лобіювало на цю посаду відомого народного депутата Миколу Мартиненка. Якби Президент не встояв, то відставлений від «Нафтогазу» Юрій Бойко міг би жити спокійно, його справа жила б і надалі. Цікаво, що прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, кажучи про зміну керівництва «Нафтогазу України», пропонувала призначити нове на конкурсній основі. «Найближчим часом його змінюватимемо, швидше за все, ставитимемо виконувача обов’язків, а потім проводитимемо конкурс», — сказала прем’єр. Але Президент, мабуть, розсудив інакше. Івченко — народний депутат (фракція «Наша Україна»). До обрання в парламент очолював наглядову раду дочірнього підприємства «Добромиль—Київ». Із 1995 року був генеральним представником АТЗТ «Інтергаз» у Західному регіоні України, з 1996 року — заступник директора департаменту реалізації газу цього підприємства, з 1997 — перший віце-президент «Інтергазу», президент НВП «Енергосинтез». Знає газовий ринок не гірше за прем’єр-міністра, з якою йому свого часу довелося перетинатися як конкуренту по роботі в «Інтергазі». Оптимісти сподіваються, що подальша робота в парламентському комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності допоможе Івченку врегулювати діяльність держмонополії в інтересах платників податків.
Проблем з цим газовик матиме чимало. Чи зможе він наступити на горлянку власній пісні та якимсь чином убезпечити країну від диктатури нафтогазового монополізму, відпустивши на волю «Укрнафту» й «Укртранснафту», які стогнуть під фінансовим «ярмом» «Нафтогазу»? До речі, експерти «Дня» стверджують, що саме об’єднання двох монополій в одну в рамках НАК плюс газова залежність від Росії й призвели до ганебного для України реверса нафтопроводу Одеса — Броди.
