— А йди-но сюди, Вихреславе! Треба ж готувати місце на Трухановому, — звертається до юнака найстарший у роду. Минулими вихідними на Замковій лунали незвичні для киян замовляння та священні пісні: православні відичі святкували Іванів день.
Відичі, як і більшість українців, православні, і вірять в триєдиного Бога, і зустрівши на вулиці в будень, їх не виокремиш із натовпу. Але в свято вони ніби перевтілюються, і вже не мають звичних імен, і строго дотримуються ритуалу, і навіть дивляться вже інакше — святково й переможно. Місце для Купали вибране не просто так: саме на Замковій, над Андріївським узвозом розташоване капище наших предків — місце поклоніння древнім богам. Адепти родового вогнища рідної православної віри саме тут розводять святий вогонь, щоб потім перенести його на місце свята на Трухановому острові. Уже там шукають квіт папороті, стрибають через вогнище, пускають у воду доленосні віночки.
А тут, на Замковій, усе священне. Перш ніж запалювати вогонь, розкладають на знаних місцях Карби відання Рода Всевишнього, ведуть ритуальний хоровод, заводять відповідних пісень. Довго розмовляв із вогнем боян Живосил, ретельно виплітали вінки дівчата, наспівуючи українських пісень. Таке сонце, таке повітря, що хочеться бігати по траві босоніж. І що ж — бігають, сміються: справжнє народне свято!
Хоч обряди й схожі, та Купалу відичі святкують не як християни. Для офіційної церкви Івана Купала — різдво Івана Хрестителя, а для русичів — день сонцестояння, сонячного коловороту. І літочислення у них своє: нині триває 7514 рік. Адже вони знають, що саме 5508 до Різдва Христового «людям і Світі Яви дісталося заповітне знання — Карби», і додають до цієї дати 2006 років «нашої ери». Покон у відичів — природжений чин людини, суть звичаїв і відань, належних лише певному роду. «Ми всі русичі, і мусимо родів слов’янських триматися, щоб покон не загубити», — вчать родоводи. Що й казати, правильно вчать.
