За десять днів до другого туру виборів президента України окремі кандидати винайшли нову політичну формулу «6+1» (Мороз, Ткаченко, Габер, Кармазін, Базилюк, Олійник) і підписали спільну політичну заяву про підтримку кандидата Петра Симоненка. Щоправда, політолог Микола Томенко скептично поставився до створення «великої сімки»: соціологічно обчислений ним «індекс щасливості» на основі підтримки третиною населення «курсу реформ» дозволяє говорити про те, що українці при Кучмі — найбільш задоволена нація, і навряд чи вона відмовиться від свого «щастя». Мету нового об'єднання визначив Юрій Кармазін: «Нам треба відійти від шаблона про «червону загрозу», тому що існує реальна загроза перемоги мафії; і сьогодні розподіл уподобання треба проводити не у площині «лівий — правий», а «мафія — антимафія». Ми — антимафія». Коаліція «народно-патріотичних сил» повинна допомогти Петру Миколайовичу не просто вжитися в образ, а максимально розширити практично вичерпану КПУ електоральну базу, зсунувши її ближче до центру. Схоже на те, що новий блок не прагне бачити в своїх рядах Наталю Вітренко, хоча лідер КПУ й каже, що «робив їй такі пропозиції»: дві третини голосів прогресивної соціалістки і так перейдуть до комуністів. З іншого боку, «непідйомні умови» Наталі Михайлівни про прем'єрство при президентові Симоненку повинні свідчити, що лідер ПСПУ, розуміючи безперспективність такого варіанту, зазделегідь затулила рот своїм критикам. І все-таки питання про прем'єра уряду народної довіри залишається відкритим і залишене «на після перемоги». Хоч очевидно, що вищі державні пости будуть розподілені пропорційно до організаційних та електоральних «вкладень». Правда, депутат Артур Білоус думає, «для Петра Симоненка така коаліція аутсайдерів нічого не дасть: якби там були такi фігури як Марчук, ще можна було б говорити про якесь перетікання електорату і реальне збільшення голосів на користь Симоненка. Але 0,13% Габера — це як мертвому припарка. А мета кандидатів, що приєдналися до Симоненка ясна і проста — їм треба просто зачепитися, і вони розраховують на можливі перспективи і на збереження своїх партій. Тобто вони потрібні один одному для того, щоб лідер КПУ вдавав, що він не «червона загроза», а преможені депутати — що вони серйозні політики, у чиїй підтримці є потреба». Зазначимо також, що Симоненко добре знає свою роль у сценарії і навряд чи від неї відмовиться. Політолог Михайло Погребинський вважає, що «Симоненко президентом бути не хоче», і «він не готовий взяти на себе відповідальність». Проте Петру Миколайовичу все одно відповідальність дістанеться, як лідеру партії, що вже вдруге приводить Кучму до влади.
Ірина ГАВРИЛОВА, «День»
