У Музеї книги і друкарства України в Києві експонується виставка скульптури В’ячеслава ГУТИРІ, відомого українського митця з Донбасу.
Його роботи презентувалися в Україні та багатьох країнах світу, зокрема у Франції, Угорщині, Німеччині, Іспанії, Канаді. Чимало з них перебувають у приватних колекціях за кордоном. Як він сам зазначає, скульптура — його перше кохання: безкорисливе, алогічне, ірраціональне, палке та пристрасне».
Із найколоритніших робіт, представлених на виставці, — «Жінка-мисливець», «Вершниця», «Мадонна», «Степ», «Борис та Гліб», «Леда», «Скіф, який п’є сомму», «Купальська квітка», «Мандри до Візантії». Кожна — свідчення окремого періоду з історії України: трипільці, скіфи, Княжа доба, Середньовіччя. «Мої скульптури — це своєрідне кодування простору, — говорить В’ячеслав Гутиря. — У них закладена цінна інформація про наших пращурів: світосприйняття, характер, спосіб життя, культуру побуту, віросповідання... Якось, замислившись над тим, хто ми та звідки, я занурився в історико-культурологічні книжки. І невдовзі прийшло не тiльки розуміння довколишнього світу, а й себе. Збагнув, що ще тоді, у дитячі роки, на Полтавщині, звідки родом дідусь і бабуся, увібрав ази української світобудови через колискову, казки, легенди, приказки та повір’я. Але, на жаль, довший час я не усвідомлював того. Пізніше, вже у Артемівську Донецької області, де живу, почав відчувати спадщину попередніх поколінь. Там вона вся в землі: у скіфських курганах, кам’яних могилах...». Власне, степ — його натхнення. Тому й герої скульптур автора здебільшого звідти: скіфи-воїни, диво-птахи, перекотиполе, химерні кам’яні брили... Щоправда, біблійна тематика також близька В’ячеславу Володимировичу. Сюжети на цю тему спонукають думати про вічне. Наприклад, «Яблуко» у своєму розрізі ховає контури Адама та Єви, а «Мадонна» своїм омофором накриває увесь рід людський.
«Інколи я відчуваю порожнечу, й тоді народжується страх від того, що жодна цікава думка, яку можна було б матеріалізувати у новому витворі, не з’являється, — зазначає скульптор. — Однак щойно беруся за матеріал — звідкілясь приходять оригінальні ідеї. І тоді все починається заново: щоденна робота аж до наступної виставки».
