Микола ГЕОРГІЄВСЬКИЙ, президент концерну «Енран»:
— Прем'єром особисто я хотів би бачити Анатолія Кінаха. Для нього характерними є прагматичні підходи, він не заплямований скандалами, пов'язаними із рухом грошей, має хорошу підтримку серед «казенних» підприємців, а останнім часом, по- моєму, дедалі більшою мірою відстоює інтереси недержавного сектора.
Мені важко уявити на цій посаді п. Деркача, у котрого специфічний досвід роботи. Не хотілося б бачити в цьому кріслі і п. Азарова, у якого чітко простежуються професійні деформації в напрямку «віднімати і ділити». Ставши прем'єром, він, звісно, може переорієнтуватися, але поки він не дає приводу для таких надій. Думки Юлії Тимошенко не позбавлені сенсу, але, я гадаю, вона поки не зуміє працювати на цій посаді. Прем'єр — це специфічна функція.
Сергій ЛИТВИНОВ, генеральний директор фірми «Мінолта»:
— Якщо знову буде призначено колишнього прем'єра, то це означає, що п. Президент нове життя не почав. Як обіцяв. Мені здається, що на чолі уряду має бути нова людина — Сергій Тигипко або Віктор Ющенко. Це сприймалося б як ознака змін. Однак Леонід Данилович — людина наполеглива, і якщо він сказав, що прем'єром буде Валерій Пустовойтенко, то він йтиме до перемоги.
Олександр НАРБУТ, заступник голови Спілки платників податків України, президент концерну «Пульсар»:
— Чесно кажучи, я не бачу стовідсотково готового кандидата на цю посаду в структурах влади. Ніхто не прояив себе як людина, котра достатньо розбирається в проблемах економіки з точки зору її ринкової моделі. Немає у нас людей типу Джефрі Сакса чи Бальцеровича. Тому основна ідея, на яку сподіваються в підприємницьких колах — це прихід нових людей. Старий склад уряду себе повністю вичерпав. Навряд чи хтось оспорюватиме цей висновок. Нинішня ситуація вимагає більш професійного, системоутворюючого підходу, адміністративні звички користі не принесуть, як і наголос на централізацію коштів у економіці, а не на створення умов для її суб'єктів.
Але не працюючи в уряді просто неможливо набути досвід такого рівня. У цьому плані перспективною здається кандидатура Сергія Тигипка, чия робота на чолі урядової команди могла б бути досить ефективною.
Реальні шанси, однак, має така фігура, як Микола Азаров. У Віктора Медведчука та Юлії Тимошенко їх менше, оскільки вони, як і раніше, близькі до певних бізнесових груп і, очевидно, парламент навряд чи підтримає ці кандидатури. Найреальнішою кандидатурою на сьогодні все ж є Пустовойтенко. Президент назвав його першим, вочевидь, вважаючи найбільш компромісною фігурою, здатною пройти парламент. У цьому сенсі слід було б придивитися і до Миколи Азарова, якого можна критикувати за дії Податкової адміністрації, але водночас працював він досить системно й очолювану ним організацію можна вважати високоорганізованою структурою. Як менеджер він міг би себе проявити і в уряді. Леонід Деркач, керівник СБУ, безумовно професіонал у своїй сфері, але прем'єру треба глибоко розуміти проблеми в економіці, і це — обов'язкова умова, якою, безсумнівно, керуватимуться і Президент, і парламент. Азаров у цьому плані кращий. А кандидатура А.Кінаха буде сприйматися тільки в тому випадку, якщо він зможе привести в уряд нових людей, оскільки сам він не є більш утаємниченим у проблеми ринкової економіки, аніж В.Пустовойтенко. Обидва вони росли на грунті адміністративної системи. Прем'єром у нинішній обстановці має стати вольовий, сильний і зрілий політик. Азаров проходить за цими характеристиками, але чи пропустить його парламент — стверджувати не беруся. Крапки над «і» можна буде поставити після обговорення в ВР кандидатури В.Пустовойтенка. Але для підкріплення кредиту довір'я, отриманого Президентом, треба буде формувати більш дієздатний уряд з новими людьми. І починати цей процес слід було б не з В.Пустовойтенко, а провести політичні консультації, і не тільки по прем'єру, а й по складу уряду. У цьому сенсі прихід в адміністрацію Президента Володимира Литвина міг би сприяти такому підходу, як і досвід Євгена Марчука, котрий очолив РНБО.
