Головним результатом цього поєдинку була втрата динамівцями хоч примарних шансів на продовження виступів у Лізі чемпіонів. Арифметично можливість посісти у групі друге місце залишається, але щоб повірити у те, що «Динамо» виграє останні два матчі, а «Парі Сен-Жермен» дві наступні гри програє, слід бути зовсім невиправним оптимістом. Занадто вже непереконливо виглядає київська команда цієї осені. Тож прихильникам команди залишається втішатися тим, що низка відверто невдалих виступів закінчилася. Щодо помітного покращення результатів, а головне — гри команди, про це говорити підстав поки що немає.
«Динамо» і «Порту» втретє зустрілися у Києві у рамках головного клубного турніру Європи. Та якщо навесні далекого вже 1987 року та восени недавнього 2008-го кияни розраховували на перемогу, то нині все виглядало дещо інакше. У двох згаданих вище іграх «Динамо» програло вдома із однаковим рахунком 1:2. Тепер же сталася нічия. Та чи можна назвати це прогресом?
Напередодні гри у Києві команда гостей недорахувалася двох основних гравців центру поля, які не змогли зіграти через травми. У господарів же визначити, хто саме є основним, поки що практично неможливо. Втратив місце у складі легендарний Олександр Шовковський, якого замінив молодий Максим Коваль. У захисті взагалі залишилося лише чотири гравці, котрим немає альтернативи. В середній лінії, яку мав підсилити португалець Мігель Велозу, насправді краще грати на стали. Можливості аргентинського форварда Марко Рубена залишаються для усіх загадкою. А флангові гравці Олег Гусєв та Андрій Ярмоленко, на яких тримається уся гра команди, явно втомилися і почали грати гірше, ніж у свої кращі часи.
Невблаганна статистика засвідчила, що у грі, де господарям конче слід було перемагати, м’ячем більше володіли гості. Було видно, що у «Порту» є добре налаштована командна гра, яка не залежить від наявності того чи іншого футболіста у складі. Щороку португальський клуб продає своїх кращих гравців, на місце яких приходять молоді виконавці, що нічим особливо не поступаються своїм попередникам.
За рахунок чого «Динамо» могло виграти? Відповідь проста — виключно за рахунок максимальних зусиль та волі до перемоги. Усе це у грі проти «Порту» було. Не вистачало лише індивідуальної майстерності та налагодженої командної гри, без яких ентузіазм може допомогти лише у окремих випадках. Якби динамівцям трохи пощастило, вони могли б забити переможний м’яч. Але ж те саме можна сказати і про команду з Португалії.
Гострих атак на ворота суперника, які були необхідні для перемоги, було вкрай небагато. Не допомогла і підтримка глядачів, які лише наполовину заповнили трибуни «Олімпійського». А один із глядачів взагалі примудрився зірвати останню атаку динамівців наприкінці гри, вибігши на поле.
Загальний висновок від виступів «Динамо» у цьогорічній Лізі чемпіонів, а після чотирьох матчів із шести це вже можна зробити, полягає у тому, що для успіху динамівцям елементарно забракло класу. Рівень гри команди не відповідає сьогодні рівню гри кращих клубів Європи, і це тепер стало абсолютно очевидним.
Чи вдасться новому тренеру команди Олегу Блохіну повернути легендарну команду від регресу до прогресу? Чи побачимо ми, якщо не завтра, то у найближчому майбутньому ту гру, яка колись давно принесла «Динамо» міжнародний авторитет і про яку ми вже почали забувати?
Як не банально це звучить, але відповідь на це запитання може дати лише час. Команді слід не просто працювати, а працювати у вірному напрямку, розуміючи, до чого і за допомогою яких засобів рухатися. Можливо, тоді у поєдинках Ліги чемпіонів прихильники «Динамо» будуть розраховувати не лише на удачу, а й на високий клас гри своєї улюбленої команди.
Навряд чи ми побачимо цей клас вже за два тижні, коли до Києва приїде «Парі Сен-Жермен». Швидше за все, ми знову пересвідчимося у тому, наскільки бажання «Динамо» успішно грати у Європі співпадає з нинішніми можливостями команди.