Наукові розробки нинішньої експедиції стануть найважливішою складовою Державної програми проведення досліджень Південного полюса Землі на 2002—2010 рр., а також виконанням зобов’язань перед зарубіжними партнерами, оскільки минулого року Україна ратифікувала протокол про захист природного середовища в Антарктиці. Зі слів віце-прем’єр-міністра Володимира Семиноженка, незважаючи на те, що відправка експедиції обходиться державному бюджету в 5—6 млн. грн. щорічно, унікальні дослідження, які проводять вітчизняні полярники, «є вигідним інвестиційним вкладенням» і, насамперед, позитивно впливають на імідж України.
До речі, до планів наукових структур, які займаються відправкою полярних експедицій, входить і розвиток туристичних поїздок на Антарктиду. У світі практика такого екстремального відпочинку вже давно стала масовою, і оскільки це задоволення не з дешевих, приносить колосальний прибуток на ного полюса. Оскільки подібний український проект поки ще проходить стадію розробки, «День» вирішив поцікавитися у бувалих полярників, чим же можна зайнятися у вільний час у снігах Антарктики. «Для наших хлопців своєрідною традицією стало регулярне купання в океані. Загалом, ми намагаємося зробити відпочинок активним — граємо у футбол, їздимо на лижах. Також займаємося відеозйомкою. Усе це допомагає впоратися і з психологічними проблемами», — розповів зимівник зі стажем, начальник станції Віктор Ситов. Останнє дійсно актуальне, враховуючи одноманітність місцевого пейзажу і виконуваної роботи, а також склад команди, що залишається протягом цілого року незмінним, — «свіжі» люди з’являться у цих широтах лише через рік, з наступним прибуттям українського судна. З експедиціями інших країн українські полярники, внаслідок специфічного розташування нашої станції, можуть зв’язатися лише по радіо.
Психологічні зриви у подібних умовах просто неприпустимі, говорить системний механік Богдан Гаврилюк, тому перед відправкою до Антарктики майбутня експедиція обов’язково проходить спеціальну психопідготовку. До речі, щоб уникнути зайвих конфліктів, а також екстремальності умов роботи, у складі експедиції відсутні жінки. Про них суворій полярній команді залишається тільки згадувати, розважаючись «спілкуванням» із цікавими пінгвінами, які «заглядають» на станцію, та потягуючи «зіріваюче» у станційному барі. Останнє — в обмежених кількостях, тільки по суботах і у великі свята. Дружинами полярників, які хоч і розуміють державну важливість покладеної на чоловіків роботи, розлука переноситься також болісно. За визнанням дружини Віктора Ситова, у цю, вже третю чоловікову зимівлю, відпускати було набагато важче, ніж раніше.
