Новий фільм французького режисера Метью Кассовіца «Пурпурні річки» є досить переконливою ілюстрацією того, як можна досягнути успіху, зберігши при цьому обличчя. Маю на увазі не фабулу картини, а персону самого режисера. Глядачі, що заповнюють прокатні кінотеатри, можуть і не здогадуватись, що існує зовсім інший Кассовіц — суворий і безкомпромісний викривач соціальних вад. Дійсно, попередні його роботи «Ненависть» і «Вбивця» — в гострій, навіть шокуючій формі препарували суспільні виразки — ксенофобію, насильство індивідів один над одним і суспільства над індивідами. Чорно-біла естетика, вибухові темпераменти, незвичайні ракурси, загальна сновидча атмосфера усього, що відбувається, — все це дозволяло віднести молодого режисера до когорти авторського, некомерційного кіно. «Пурпурні річки», на перший погляд, являють собою разючу зміну.
Дійсно, фільм здається бездоганно витриманим у рецептурі блокбастера. Головні ролі — бувалого детектива Німанса і поліцейського лейтенанта Керкеряна — зіграли першорозрядні актори Жан Рено і Венсан Кассель. Зірки працювали у відповідному обрамленні — шикарна кольорова картинка, вміло поставлені трюки, погоні і стрілянина. Що ж до сюжету, то він також цілком і повністю вкладається в обкатані Голлівудом стандарти трилерів про надвинахідливого і геніального маніяка. Здійснені з особливим садизмом вбивства жахають гірське містечко. Супутні інциденти тільки додають страху: сплюндрування могили загиблої дівчинки, викрадення документів з архіву місцевої школи, замах на розслідувачів. Круговерть подій на екрані тримає зал в напруженні до останнього, колосально виконаного кадру, коли і «хороших», і «поганих» накриває снігова лавина. Саме майстерна впевненість Кассовіца дозволяє говорити про те, що перехід в іншу вагову категорію дався йому практично безболісно. Адже Венсан Кассель — зірка лише завдяки тому, що був відкритий саме Кассовіцем, зігравши приголомшуючу роль в його «Ненависті». Так і в ідеологічному плані режисер залишився вірний собі. Виявляється, університет, яким славиться пасторальне містечко, волею його керівництва давним-давно перетворено в генетичну лабораторію з виробництва надлюдини. Адже заради поставленої мети ректор-нацист і його присні не гребують нічим, аж до вбивств і підміни дітей. Але врешті-решт коса находить на камінь: підмінили близнюків. Сестрички, подорослішавши, починають мстити найвитонченiшим і навіть спотвореним способом. Але найжорстокiша із сестер гине в лавині. А більш чутливу режисер і сценарист прихильно залишають жити. Доблесні детективи, таким чином, не тільки розкривають кримiнальнi злочини, але і попутно викривають фашистсько-генетичну змову. І конфлікт, і його вирішення — абсолютно в дусі Кассовіца. Мало того, багато мотивів картини недвозначно перегукуються зі знаменитим інтелектуальним бестселером Умберто Еко «Ім’я троянди», а вишукана гра з кольором, освітленням і точками зйомки протягом усього фільму просто зачаровує.
Зрештою, «Пурпурні річки» не були для французького нонконформіста якісним переходом на нову територію. Швидше, йому вдалося повністю відмобілізувати свій старий доробок. Головний стрибок у нього ще попереду. Вірніше, не стільки стрибок, скільки політ — через Атлантику, в Голлівуд. Там, що б не казали, полюбляють радикалів, які уміють добре працювати.
