У п’ятницю прес-служба Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення поширила заяву «про факти тиску на конституційний, регуляторний орган в сфері електронних ЗМІ». Саме так Нацрада розцінює виступи в пресі керівників телекомпаній «ТЕТ» і «НТН», що містять низку обвинувачень на її адресу. Як нагадується в самому тексті заяви, «ТЕТ» незадоволений винесеним йому попередженням за результатами планової перевірки (див. № 74, 83 «Дня». — Ред. ), а «НТН» відстоює в суді право на отримання ліцензії на мовлення в Україні (див. № 57, 64).
Було б дивно, якби ці два телеканали були задоволені ситуацією, що склалася явно не на їхню користь. Утім, публічні виступи керівників «ТЕТ» і «НТН» члени Нацради розцінили як можливу «цілеспрямовану протидію роботі єдиного в державі регуляторного органу в сфері ЗМІ». (У тому ж контексті чомусь згадується і все ще невирішене питання про розміщення Нацради, що перебуває в компетенції Кабміну (див. № 98 «Дня») і навряд чи може бути частиною масштабної змови проти Нацради.)
На думку авторів документа, всі спори щодо прийнятих Нацрадою рішень повинні вирішуватися «не шляхом піар-кампаній, а виключно в судах», а «публічні виступи керівників телекомпаній «ТЕТ» і «НТН» мають популістський характер і не сприяють конструктивному вирішенню проблем». Нацрада також висловила надію, що її заява буде оприлюднена насамперед у газетах, де «були розміщені матеріали керівництва телекомпаній «ТЕТ» і «НТН». Серед них чомусь згадується і «День», хоча в нашому виданні «матеріали керівництва...» не розміщувалися. Якщо такими не вважати, звісно, інтерв’ю (№ 83) або коментар (№ 93) голови правління ТК «ТЕТ» Григорія Тичини. Але, якщо дотримуватися такої логіки, то й інтерв’ю з головою Нацради Віталієм Шевченком (№ 72 «Дня») слід би називати «матеріалом керівництва Національної ради з питань ТБ і РМ», хоча за жанром це все-таки інтерв’ю...
Утім, річ навіть не в термінології. Уявімо собі, що прес-служби Кабміну або Секретаріату Президента України почнуть поширювати заяви, в яких усі негативні висловлювання в ЗМІ на адресу нової влади характеризуватимуться як грубий тиск на уряд і главу держави та протидію роботі керівництва країни, — «з надією» на оприлюднення цих заяв у тих же ЗМІ... Імовірно, такі заяви преса сприйме в багнети. І, до того ж, може виникнути запитання — а що, інших, важливіших проблем, на які варто було б відреагувати, немає? Точно таке ж запитання виникає й у випадку з заявою Нацради, в якій, безумовно, працюють професіонали, й у них, крім турбот про імідж колегіального органу, безперечно, є чимало інших. Що стосується заяв, то набагато цікавіше було б ознайомитися, наприклад, із текстом заяви Національної ради про циркулюючі в інтернеті чутки з приводу продажу акцій телеканалів «Інтер» і «1+1». Адже йдеться про телеканали-лідери, а такі операції навряд чи можуть здійснюватися «повз» Нацраду...
А «піар-кампаній» зі спробами різних телекомпаній захистити свою позицію та спробувати зменшити шанси на прийняття Нацрадою несприятливих для них рішень, iмовірно, не уникнути й у майбутньому. У вже згаданому інтерв’ю Віталій Шевченко казав, що члени Нацради «повинні своїми діями, рішеннями та послідовністю розгляду питань переконати», що вводять «однакові правила для всіх». І допоки в представників тих або інших телекомпаній виникатимуть хоч найменші сумніви в тому, що правила справді однакові, закиди на адресу Нацради надходитимуть. І навіть якщо не буде таких сумнівів — кому ж хочеться залишати частоту «без бою»? Сьогодні, наприклад, як повідомляє прес-служба телеканалу «КРТ», у Вищому Господарському суді України відбудеться розгляд касаційного подання Генеральної прокуратури України на рішення Господарського суду міста Києва від 22 жовтня 2004 року, згідно з яким телеканал «КРТ» після триразового узгодження з Національною Радою з питань телебачення та радіомовлення отримав право на розширення свого мовлення по всієї території України. У повідомленні прес-служби «КРТ» містяться й чимало обвинувачень на адресу Національної ради... Невже знову — «цілеспрямована протидія»? Чи лише захист телеканалом свого права на існування? Хоч як би там було, враження наступне: на поверхні — обмін заявами, а реальна боротьба — як і раніше, «під килимом»...
