Модний термін «лобізм» у вітчизняній політиці зазвичай наповнюється дещо іншим змістом, ніж у західних країнах. Cвітовий досвід свідчить, що ефективне поєднання державного управління та лобізму цілком можливе. Наприклад, цілком легальним та публічним шляхом відбувається лобіювання на практиці, скажімо, у Конгресі США, де на спеціальних слуханнях зі своїми пропозиціями виступають різні (і публічно заявлені) групи інтересів.
У країнах розвиненої демократії парламентське лобі набуло контурів повноцінних лобістських інституцій, які здійснюють «просування» законопроектів через органи влади. Усі процеси впливу на прийняття державних рішень прозорі легалізовані, а повноваження лобістських груп чітко регламентовані законодавством. Звичайно, і у «них» є проблеми, але головне у тому, що від конкуренції лобістських груп за певними правилами, виграє суспільство в цілому. Постає логічне питання — а як же оформлені лобістські структури в Україні? Як конкретні інтереси грають у трикутнику влада – бізнес – суспільство? За словами деяких політологів, у вітчизняному політикумі існують інституції задля «тиску» на владу, однак наразі вони знаходяться в «тіні». Крім того, лобізм в українському парламенті здійснюється стихійно, поза правовим полем, в результаті чого рішення приймаються на користь вузькокорпоративних інтересів. Найприйнятнішими його формами є фракції, створені за регіональним принципом, та парламентські комітети, що виконують функцію штабів зацікавлених груп. Тобто лобізм в Україні має «комітетсько-фракційне» обличчя. Та чи відповідає воно класичним канонам світової лобістської практики? Чи можлива легалізація лобізму в Україні? Які кроки необхідно зробити країні до цивілізованого лобізму? З цими запитаннями «День» звернувся до політологів та експертів.
Ростислав ПАВЛЕНКО , політолог, виконавчий директор Школи політичної аналітики:
— Як відомо, існують дві основні моделі легалізації лобізму, — це так звана американська (або федеральна) і німецька (чи регулятивна). Основна відмінність між ними в тому, що за першою моделлю (яка застосовується в деяких континентальних країнах, зокрема, у Великобританії) лобістські групи реєструються і щорічно звітують про свою діяльность та основні фінансові операції. Таким чином, конгресменам, наприклад, США відомі корені усіх рішень лобістських організацій, що забезпечує контроль над ними.
Німецька модель орієнтована головним чином на формальне включення різних груп інтересів до процесу прийняття тих чи інших рішень. Для цього вони направляють своїх представників у спеціально створені групи чи наглядові та експертні ради. Ось так, якщо коротко, законодавчо оформлений закордонний лобістський досвід.
В Україні ж ситуація виглядає інакше. Тобто групи інтересів формуються в основному за регіональним принципом. Як наслідок, маємо парламентські фракції, створені за регіональною ознакою. Що ж стосується парламентських комітетів, то тут система лобіювання складається стихійно, шляхом використання як окремих депутатів, так і депутатських груп. Таким чином відбувається системний вплив на перерозподіл коштів, зокрема через бюджетний комітет. Окрім бюджетного, лобісти впродовж року активно працюють із комітетами з питань фінансової діяльності, в меншій мірі — з питань економічної політики. Однак через те, що лобіювання через парламент є ресурсно затратним і, до того ж, з мінімальними гарантіями результату, в Україні процвітає «коридорний» чи «кабінетний» лобізм (тобто лобізм через виконавчу владу, головним чином при прийнятті оперативних рішень).
Для України більш прийнятною була б, мабуть, американська модель, яка передбачає створення конкретного механізму залучення, скажімо, громадських організацій до розробки і прийняття рішення. У нас, як відомо, вже існувало декілька законопроектів, пов’язаних з легалізацією лобізму, однак вони, здебільшого, мали досить загальний характер і не враховували особливостей того «дикого» лобізму, який склався. Крім того, в Україні поки що важко провести чітку межу між лобізмом і корупцією, між тиском через переконання (про що йдеться власне при цивілізованому лобізмі) і відвертим підкупом.
Олександр НАРБУТ, заступник голови Спілки платників податків України:
— Світова практика засвідчує, що для нормального функціонування лобізму необхідна законодавча база, яка б забезпечувала процедуру реєстрації груп інтересів як по лінії бізнесу, так і по лінії громадських організацій. Це сприяє не лише публічності лобістських організацій, але й підвищує їх ефективність та відповідальність.
Якщо говорити про специфіку вітчизняного лобіювання, то однією з його особливостей є потужний лобізм через парламентські комітети та фракції. Причому лобістська діяльність представників промислово-економічних та фінансово-політичних груп у парламенті відображає позицію депутатів за регіональною ознакою. Таким чином, в Україні на сучасному етапі домінує регіональний лобізм і відстоювання вузько-регіональних інтересів.
Темпи демократичних перетворень в нашій країні не дають можливості надто оптимістично оцінювати перспективи легалізації лобізму. Головним чином це зумовлено відсутністю роботи громадських організацій, які б були готові відстоювати спільні інтереси та позиції, здійснюючи вплив, в тому числі і на роботу Верховної Ради.
Юрій ЯКИМЕНКО , ескперт Центру політичних і економічних досліджень імені Разумкова:
— Лобізм як органічна частина сучасного суспільства, будучи надзвичайно суперечливим явищем навіть у найбільш демократичних країнах, ніколи не буває абсолютно прозорим. Для того, щоб зробити середовище лобіювання, скажімо, в Україні, максимально прозорим, потрібно насамперед ухвалення відповідних законів. Крім того, як засвідчує світова практика, тіньовий лобізм як явище можна здолати лише шляхом глибокого економічного реформування, а також розвитку інститутів громадянського суспільства.
Що ж до методів лобіювання, які переважають в Україні, то ми, думаю, від «коридорного» лобізму перейшли до парламентського. Парламент стає дедалі більш дієздатним органом, який використовується для задоволення групових інтересів. З іншого боку, парламентські структури в Україні дуже часто виступають лише декорацією, псевдопублічною формою існування лобізму, тоді як принципові рішення ухвалюються в інший спосіб (насамперед, через особисті стосунки між впливовими урядовцями та політиками). Таким чином, у нас, на жаль, домінує, не публічна парламентська практика, яка мала б бути основою цивілізованого механізму лобіювання, а сформовані поза публічною політикою і спроектовані на парламент зв’язки.
Вікторія ПІДГОРНА, політолог:
— Сам по собі лобізм не є чимось кримінальним. Він існує в усьому світі за умови жорсткого законодавчого регламентування, чого не можна сказати про Україну. Практика українського лобізму — це в основному неформальна практика взаємодії держави і бізнесу в інтересах дуже вузького кола людей. Однак у нас поки що відсутні впливові бізнесові союзи, які б мали консультативний статус у виконавчих структурах, і могли б впливати на формування державної політики. Наступна проблема — це відсутність профспілок, які б могли захищати інтереси не лише крупного, але дрібного і середнього бізнесу. Крім того, політичні партії в Україні не виконують функцію важливих інститутів лобізму для «просування» тих чи інших законопроектів.
Одним із ключових моментів того, як зробити лобізм в Україні цивілізованим, має стати процес відділення практики бізнес- лобіювання від функціонування держави (що намагається сьогодні здійснити Росія). Це досягається шляхом того, що об’єднаний бізнес відстоюватиме свої інтереси колективним, легальним чином, при чому виконавча влада буде рівновіддалена від усіх структур бізнесу.
Олександр ДЕРГАЧОВ , політолог:
— Особливістю української практики лобіювання є переважання методів лобіювання через Кабінет Міністів, у порівнянні з Верховною Радою. Це пояснюється специфікою нашої політичної системи, за якої, зокрема, рішення, що мають нормативний розпорядчий характер, приймаються, передусім, Кабміном.
Ще однією особливістю українського лобіювання є регіональний лобізм, що зумовлений інститутом мажоритарних виборів. Потрібно, щоб процедура реалізації, зокрема, регіональних інтересів була унормована і введена у прозорі рамки. Спроби законодавчого оформлення лобізму в Україні уже робилися парламентом попереднього скликання, однак вони так і не дійшли до рівня прийнятих законодавчих актів.
