Тіні незабутих предків
Незважаючи на велику кількість китайських товарів і китайських закусочних, ця країна для багатьох українських громадян все ще «терра інкогніта». І хоча тісний «човниково-шмоточний» досвід спілкування з КНР на початку 90-х частково розвіяв ореол загадковості — в іншому Китай, як і раніше, залишається країною міфів. Від Великої стіни та тібетських ченців до тепер уже архаїчної, але чомусь функціональної ідеології. Днями в Національному музеї Т.Г. Шевченка відбулося відкриття виставки, на якій представлено предмети декоративно-прикладного мистецтва Китаю — ще один міф Піднебесної. Джерела його започатковано шість тисяч років тому, коли тут з’явилася перша розписана кераміка. І в майбутньому «мандарини», як прозвали в середньовічній Європі китайців, дивували своїми винаходами Захід. Папір, порох, шовк... Проте, не тільки корисними, але й красивими. Наприклад, знамениті китайські аплікації й фігурки з слонової кістки, дивовижно, до речі, схожі на прикраси сибірських хантів, роблять вже декілька тисяч років. До середини першого тисячоліття до н.е. завдяки любові до мистецтва поголів’я слонів у Китаї було повністю винищене, і їх доводилося завозити з країн «Південних морів». На виставці таких виробів чимало: від невеликих фігурок до широкомасштабних робіт. Ці природно створені в більш пізні часи, але унікальність культури китайців якраз у тому, що вона зберігає дивовижну автентичність стилю. Всі твори й зараз виконуються з тією ж ретельністю і тими ж підручними матеріалами, що й сотні років тому. Наприклад, новорічні вітальні картини (ті ж листівки), які виникли першими, вплинули на все мистецтво Китаю. І митці з задоволенням повертаються до цієї теми в своїх полотнах вже не одне сторіччя. Гігантські віяла та парасольки, порцелянові вази та різноманітні лампи. Ювелірно виконані композиції з черепашок і дерева з такими деталями, як листя гілки, тонке як павутиння, бронзове ритуальне начиння... Загалом, повний набір для істинного гурмана, що добре розуміється на приказці «Схід — річ тонка». Присутній на відкритті І. Драч згадував, що й сам ще за часів «Великого Мао» бував у КНР і пережив незабутні емоції від відвідування Великої стіни. Письменник підкреслив, що в нас з’являються китайські кафедри, вивчається мова, більш поглиблено викладається історія азіатської держави. Це непогана школа і для самої України: нам є чого повчитися у мешканців Китаю. А якщо хто-небудь вже вивчив китайську мову, то цілком може пізнавати східні істини прямо на виставці. Але й інших (не знайомих з ієрогліфами) хитросплетiння ліній так само не залишать байдужими. Писемність тут не просто засіб комунікації, а ціла філософія. Серію картин-ієрогліфів у експозиції вінчають маски пекінської опери. За їх лукавими обличчями, як і раніше, ховає свої таємниці Китай, повiдомляє Юрій ЗЕЛІНСЬКИЙ, «День».
Львів розглядає Туринську плащаницю
Останніми днями тисячі львів’ян переживають духовне піднесення: до Львова прибула Туринська плащаниця. Точніше, її копія, але, як стверджують фахівці, найдосконаліша із семи, зроблених на цей час. Вона має такі самі розміри, як і справжня: 4 м 36 см на 1 м 40 см. Але головне — копія абсолютно точно відтворює оригінал цієї однієї з найбільших хритиянських реліквій. На одній її половині — образ чоловіка із складеними спереду руками і рівно випростованими ногами, на іншій — те ж тіло зі спини. Проглядають риси обличчя — борода, волосся, губи... Сліди крові, велика кривава пляма від рани у лівому боці... До речі, жодна високотехнологічна наукова експертиза і досі не змогла чітко відповісти на питання: яким чином на полотнищі, у яке після страти був загорнутий Іісус, так точно відтворено ці сліди від ран, які були завдані Йому від моменту, коли Його змусили нести на собі хрест на Голгофу до моменту розп’яття. Вчені вважають, що зображення на поховальному покривалі виникло лише в момент воскресінння Іісуса Христа — тільки під впливом енергії воскресіння. Зрештою, про історію Туринської плащаниці можна довідатися у соборі святого Юра, де її копія буде знаходитися впродовж кількох місяців. Копія Туринської плащаниці прибула до Львова із Мінська, де вона зберігається в костьолі святих Симона і Єлени, а в Білорусь її доставили з Італії 3 травня 2002 року. Яким чином і чому ця найсучасніша копія потрапила саме в Мінськ? Справа в тому, що 23 роки назад вперше в СРСР саме в Білорусі академік, доктор технічних наук Михайло Тявловський зацікавився вивченням феномену Туринської плащаниці, згодом він очолив і перший у СНД Центр синдології в Білорусі (від грецького «синдон» — плащаниця). Так що виготовлення копії, передача її Мінську — відзнака заслуг білоруських синдологів у дослідженні святині. Півроку копії Туринської плащаниці можна буде поклонятися в архікафедральному соборі святого Юра та римо-католицькій катедрі Успіння Богородиці. Потім святиню зможуть побачити в Києві та Донецьку. Поки що невідомо, в якому із столичних храмів вона виставлятиметься — переговори щодо цього продовжуються. Але це необов’язково мусить бути греко-католицький чи римо-католицький храм. Можливо, реліквія знайде місце у храмі святого Володимира або в Софії Київській, повiдомляє Юрій КРІЛЬ, «День»
