Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Коротко / УКРАЇНА

13 серпня, 2008 - 00:00

Пер­ша ме­даль у олім­пій­ської коман­ди Ук­ра­ї­ни

Вчо­ра зас­лу­же­ний май­стер спор­ту Ук­ра­ї­ни, сріб­ний при­зер Олім­пі­а­ди в Афі­нах Ро­ман Гон­тюк в по­є­дин­ку за тре­тє міс­це в тур­ні­рі з дзю­до (ва­га до 81 кг) пе­ре­міг мон­голь­сько­го спор­тсме­на і став брон­зо­вим при­зе­ром Олім­пі­а­ди-2008. Ро­ман — сту­дент фа­куль­те­ту бан­ків­сько­го біз­не­су Тер­но­піль­сько­го еко­но­міч­но­го уні­вер­си­те­ту. Тре­ну­єть­ся під ке­рів­ниц­твом зас­лу­же­но­го тре­не­ра Ук­ра­ї­ни Єв­ге­на Бод­на­ру­ка.

Ра­ри­тет­ні ре­чі від­прав­ля­ють вантажів­ка­ми

Учо­ра у Пап­лин­цях Ста­ро­си­няв­сько­го ра­йо­ну на Хмель­нич­чи­ні зіб­ра­ли ван­та­жів­ку ра­ри­тет­них ре­чей. «Це — сер­пи, ра­ла, ле­ме­ші, ці­пи, жор­на, піч­ні ді­жі, ве­ре­те­на», — по­ві­до­мив «Дне­ві» міс­це­вий кра­єз­на­вець Ян Ко­зель­ський. Ще «знай­шли­ся» ста­ро­дав­ні скри­ні, ви­ши­ван­ки, га­со­ві лам­пи, ін­ші по­бу­то­ві ре­чі, що слу­жи­ли по­ко­лін­ням се­лян у XIX—XX сто­літ­тях. Отак се­ло від­гук­ну­ло­ся на звер­нен­ня орг­ко­мі­те­ту — пе­ре­да­ти екс­по­на­ти до об­лас­но­го му­зею Го­ло­до­мо­ру, що ство­рю­єть­ся на те­ри­то­рії ові­я­ної ле­ген­да­ми Мед­жи­бізь­кої фор­те­ці. Кра­єз­на­вець роз­по­ві­дає про зво­руш­ли­ву ат­мос­фе­ру, в якій пе­ре­важ­но літ­ні лю­ди про­ща­ють­ся з «ні­ми­ми» свід­ка­ми іс­то­рії сво­їх ро­дин. Ці ре­чі по­ко­ї­ли­ся на го­ри­щах хат, бу­ли за­бу­ті й не­пот­ріб­ні. Аж те­пер ви­не­се­ні на світ­ло, за­пи­та­ні, во­ни на­бу­ли ве­ли­кої ці­ни. Од­на­че від­да­ють за «спа­си­бі» і з тяж­ким сер­цем. Мов­ляв, шко­да — втім, як пі­деш за ос­тан­ню ме­жу, все од­но про­па­де. То­му, ка­жуть, бу­де ліп­ше, як­що ста­не му­зей­ним екс­по­на­том. Ба­га­то зда­них ре­чей прав­лять за по­жи­ву для роз­ду­мів про те, що чу­же, син­те­тич­не «виш­тов­ха­ло» із сіль­сько­го по­бу­ту рід­не, на­ту­раль­не. Від­так зни­ка­ють дав­ні ре­мес­ла... Й ота­кі нас­трої, як у Пап­лин­цях, па­ну­ють ци­ми сер­пне­ви­ми дня­ми у всіх се­лах краю, де ще жев­ріє жит­тя. Що ж до му­зею, для яко­го ет­ног­ра­фіч­ні екс­пе­ди­ції зби­ра­ють екс­по­на­ти, то зак­лад від­кри­єть­ся 20 ве­рес­ня на те­ри­то­рії ко­лиш­ньо­го ка­рет­но­го кор­пу­су Мед­жи­бізь­кої фор­те­ці. Ав­тор ідеї — ві­до­мий скуль­птор Ми­ко­ла Ма­зур, по­ві­дом­ляє Ми­хай­ло ВА­СИ­ЛЕВ­СЬКИЙ, «День».

Ар­хе­о­ло­гіч­ний за­по­від­ник — під ко­мер­цій­ні пот­ре­би

Гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Гро­ма­дян­ський ак­тив Дніп­ра» зви­ну­ва­чує вла­ду Дніп­ро­пет­ров­ська в зло­чин­но­му по­ту­ран­ні, зав­дя­ки яко­му на те­ри­то­рії Са­мар­сько­го ра­йо­ну міс­та бу­ло без­по­во­рот­но зруй­но­ва­но па­м’ят­ки іс­то­рії та ар­хе­о­ло­гії. Як по­яс­нив на прес-­кон­фе­рен­ції ко­ор­ди­на­тор ГРА­Ду Анд­рій Де­ни­сен­ко, йдеть­ся про ши­ро­ку зе­мель­ну ді­лян­ку на бе­ре­зі Дніп­ра, де ще 1991 ро­ку ух­ва­лою об­лас­ної ра­ди бу­ло ство­ре­но за­по­від­ну іс­то­ри­ко-­куль­тур­ну те­ри­то­рію «Іг­рен­ський пі­вос­трів». Тут зо­се­ред­же­не на­ша­ру­ван­ня ба­га­тьох іс­то­рич­них епох?— від па­ле­о­лі­ту до на­ших днів. Ар­хе­о­ло­гіч­ні роз­коп­ки, які ра­ні­ше не­од­но­ра­зо­во про­во­ди­ли­ся, при­но­си­ли зна­хід­ки сві­то­во­го рів­ня, аж до скар­бів гу­нів. На пі­вос­тро­ві бу­ло ви­яв­ле­не древ­нє сло­в’ян­ське міс­то, за­лиш­ки фор­те­ці ча­сів геть­ма­на Ма­зе­пи і вал Ук­ра­їн­ської лі­нії. 1660 ро­ку зна­ме­ни­тий ота­ман Іван Сір­ко роз­гро­мив тут та­тар­ську ор­ду, яка по­вер­та­ла­ся піс­ля на­бі­гу на Ук­ра­ї­ну. Де­кіль­ка сто­річ на пі­вос­тро­ві, на ста­ро­вин­но­му за­по­різь­ко­му цвин­та­рі, по­ко­ї­ли­ся кіс­тки ко­за­ків. Про­те в бе­рез­ні 1995 ро­ку се­сія Дніп­ро­пет­ров­ської місь­кра­ди пе­ре­да­ла зе­мель­ну ді­лян­ку на Іг­ре­ні роз­мі­ром в 16,8 гек­та­ра в орен­ду при­ват­но­му сіль­сько­гос­по­дар­сько­му під­при­єм­ству для спо­руд­жен­ня теп­лиць. Нез­ва­жа­ю­чи на те, що тер­мін орен­ди об­ме­жу­вав­ся трьо­ма ро­ка­ми, а на те­ри­то­рії ді­лян­ки не мож­на бу­ло бу­ду­ва­ти ка­пі­таль­ні спо­ру­ди, заз­на­чив А. Де­ни­сен­ко, орен­да­рі гру­бо по­ру­ши­ли умо­ви екс­плу­а­та­ції зем­лі. Во­ни до­сі са­мо­віль­но зай­ма­ють ді­лян­ку, без доз­во­лу про­во­ди­ли зе­мель­ні ро­бо­ти й по­бу­ду­ва­ли там бу­дів­лі. Тим са­мим бу­ли без­по­во­рот­но зруй­но­ва­ні чис­лен­ні ар­хе­о­ло­гіч­ні па­м’ят­ки брон­зо­во­го та за­ліз­но­го ві­ку, ко­заць­кої до­би, чим, за під­ра­хун­ка­ми Са­мар­ської ра­йон­ної про­ку­ра­ту­ри, орен­да­рі зав­да­ли дер­жа­ві збит­ків на су­му по­над 110 млн. гри­вень.

Ще 2004 ро­ку гос­по­дар­ський суд Дніп­ро­пет­ров­ської об­лас­ті ви­ніс ух­ва­лу про по­вер­нен­ня зга­да­ної зе­мель­ної ді­лян­ки місь­кій ра­ді. Цю ух­ва­лу бу­ло за­ли­ше­но без змін Ви­щим гос­по­дар­ським су­дом Ук­ра­ї­ни. Про­те, ска­зав А. Де­ни­сен­ко, по­са­до­ві осо­би з ор­га­нів міс­це­во­го са­мов­ря­ду­ван­ня та дер­жав­ної ви­ко­нав­чої служ­би «за­ті­я­ли гру в під­дав­ки». Спо­чат­ку пра­ців­ни­ка­ми місь­кви­кон­ко­му бу­ло зроб­ле­но спро­бу ук­лас­ти ми­ро­ву уго­ду з при­ват­ним під­при­єм­ством, яку сво­є­час­но зір­ва­ла про­ку­ра­ту­ра. По­тім до ви­ко­нав­чої служ­би бу­ло на­діс­ла­но за­я­ву, яка ста­ла фор­маль­ною при­чи­ною зат­рим­ки ви­ко­нан­ня су­до­вої ух­ва­ли. У по­діб­них ді­ях місь­ких уря­дов­ців ак­ти­віс­ти ГРА­Ду вба­ча­ють оз­на­ки ко­руп­ції в ін­те­ре­сах при­ват­ної ко­мер­цій­ної струк­ту­ри. «Ми вва­жа­є­мо, — за­я­вив А. Де­ни­сен­ко — що дії місь­ко­го го­ло­ви Іва­на Ку­ли­чен­ка і йо­го під­лег­лих не­су­міс­ні з по­са­да­ми, які вони обіймають. У зв’яз­ку з цим ми звер­ну­ли­ся з про­хан­ням до СБУ і Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри Ук­ра­ї­ни вжи­ти на­леж­них за­хо­дів ре­а­гу­ван­ня». Ва­дим РИЖ­КОВ, «День».

Газета: 
Рубрика: