Проблемні питання проведення судової реформи в Україні розглядалися на брифінгу, який нещодавно відбувся в Міністерстві юстиції. У ньому взяли участь директори департаментів Мін’юсту Інна Ємельянова, Василь Юрченко та Станіслав Которобай.
У рамках реформування передбачається створення нових суб’єктів третьої гілки влади, зокрема Апеляційного суду України та Касаційного суду України як проміжних ланок між Верховним судом та апеляційними і місцевими судами, — у такий спосіб планується розвантажити роботу найвищої судової інстанції. До 1 грудня нинішнього року має бути визначена чисельність суддів цих судів, сформовані їх апарати, призначені судді, голови та заступники голів — тобто з’являється велика кількість вакансій.
Наступним етапом перетворень (в період від 1 червня 2002 до 1 червня 2005) має стати запровадження системи спеціалізованих адміністративних судів. Вже у 2002 році необхідно створити Вищий адміністративний суд України і покласти на нього функцію узагальнення практики застосування судами чинного законодавства в публічно- правовій сфері суспільних відносин.
З 1 січня 2003 року мусить почати діяти Державна судова адміністрація України та її територіальні управління. Ця структура, як зазначив В.Юрченко, не має ніяких легітимних важелів впливу на рішення судів, а тому загрози незалежності суддів не становитиме, її завданням є належна організація забезпечення діяльності судів, зокрема організація діловодства та ведення судової статистики.
Змінилися повноваження Верховного суду України, тепер на нього покладається лише повторна касація і узагальнення судової практики, зазначила І. Ємельянова.
Голови апеляційних та місцевих судів, а також їхні ради несуть відповідальність за створення умов для функціонування народних засідателів і присяжних. Наріжними питаннями тут є формування списків народних засідателів і присяжних та оплата їх праці.
Для підтримання громадського порядку в суді, запобігання проявам неповаги до суду, а також для охорони судових приміщень і захисту учасників судового процесу планується створити інститут судової міліції.
Найпершою і найголовнішою перешкодою на шляху реалізації положень закону про судоустрій є, за словами С.Которобая, — недостатнє фінансування. Зокрема, для цього потрібно більше 1 млрд. гривень, а виділено лише 97 млн. Це пов’язано з тим, висловила припущення І.Ємельянова, що державний бюджет на цей рік було прийнято ще у 2001 році, а закон про судоустрій схвалено лише 7 лютого 2002 року, тобто статей на фінансування реформи не передбачалося, бо «хто ж міг знати, що закон буде прийнято так скоро?»
Недостатнє фінансування, незадовільна матеріально-технічна база, порівняно невисока зарплатня аж ніяк не сприяють залученню висококваліфікованих кадрів, а тому якість судового провадження може сильно постраждати. Проте професійні кадри таки готуватимуться, реформою навіть передбачено удосконалення системи підготовки. Йдеться про посаду помічника судді: особа, що її займатиме, набуватиме колосального досвіду роботи і згодом може стати першокласним суддею. Крім того, помічники суддів покликані зменшити навантаження на суддів, які останнім часом були переобтяжені справами про порушення правил дорожнього руху, і надати можливість суддям більше часу приділяти підвищенню власної кваліфікації та розглядові більш важливих справ, зауважив В. Юрченко.
Нарешті, третя проблема — це зміна вже існуючого законодавства, приведення його у відповідність із нововведеннями. Тут, на думку І. Ємельянової, є два шляхи: або розробити нові редакції чинних процесуальних кодексів — Цивільного і Кримінального, або ж лише вносити до них зміни. Мін’юст пішов шляхом створення робочих груп з підготовки проектів відповідних нормативно- правових актів, тобто розробити планується і те, і те. Однак є великі сумніви, що до грудня 2002 року Верховна Рада України схвалить нові редакції кодексів (згадаймо процес прийняття Цивільного та Кримінального кодексів), крім того до відпустки парламентарів лишився тиждень, тому розглядатимуться ці питання вже лише у вересні.
