Чорнобиль і карикатура — речі, здавалося б, несумісні. Карикатура — це смішно, а сміятися з Чорнобиля навряд чи може спасти на думку комусь із жителів земної кулі. Але 252 карикатуристи з 45 країн світу зуміли знайти підхід до трагічної теми — і в Національному музеї «Чорнобиль» у Києві відбувся VI міжнародний конкурс карикатуристів «Незалежність», темою якого стали екологія та Чорнобильська трагедія. Слід сказати, що ефекту художникам вдалося досягти приголомшливого — від перегляду їхніх карикатур мороз йде по шкірi, причому, не лише у нас, тих, хто живе в безпосередній близькості від реактора, що вибухнув ...
100 робіт, визнаних найкращими, можна побачити й сьогодні. Загальний настрій — безсумнівно песимізм. Не лише локально чорнобильський, а й загальносвітовий: земна куля, яка перетворюється на ядерний гриб, дерева в цегельних і залізних вазах, мавпи, які мочаться на пам’ятник Дарвіну, Нептун, що сидить у своєму царстві серед куп сміття, екскаватор, що риє яму під самим собою... Або просто небо — в рамці, перев’язаній траурною стрічкою. Художники із Західної Європи або Азії малювали більше про глобальне. А от наші, українські — переважно на тему радіації. Три чорні лопаті на жовтому тлі перекочовували з карикатури в карикатуру, а разом iз ними — всілякі мутанти: від райдужно- абстрактних до вельми жорстких. Наприклад, на одному з малюнків зображений одноокий хлопчик (око в нього посередині лоба, як у циклопа), який протягує свій паспорт. У паспорті написано, що хлопчик-циклоп народився 1987 року в Чорнобилі. Чи не надто жорстоко по відношенню до дітей, які дійсно народилися в перші роки після катастрофи в Зоні? Адже більшість із них все ж таки мають два ока, на звичному місці, поруч зі звичайними носами над звичайними губами... Проте жодна з карикатур-мутантів не отримала призу. Що ж до лопатей, то найбільш вдало, як на погляд автора цих рядків, виглядали вони замість сонця, яке сходить на крик півня над селом.
Усі три призери — українці. «Журі вирішило, що наші люди відчувають цю тему яскравіше, цікавіше, що в українських художників більш нестандартний підхід до Чорнобиля. Напевно, тому, що тема Чорнобиля для нас узагалі дуже близька, — розказала «Дню» заступник директора з наукової роботи музею «Чорнобиль» Ганна Королевська. — Мені особисто подобається цей малюнок, він відображає ставлення нашого народу до трагедії: ми виживаємо й стараємося про трагедію не думати». Малюнок Георгія Майоренка, який сподобався Г. Королевській, і справді хороший: люди в національних костюмах стрибають через палаючий реактор, як стрибає молодь через багаття на Івана Купала. Один iз призів отримала карикатура Василя Вознюка, на якій від жінки неохайного вигляду, що сидить в центрі лавки в українському костюмі, шарахають чоловіки в протигазах.
Одночасно з кореспондентами «Дня» до музею увійшли німецькі школярі — осіб двадцять, на екскурсію. Зі здивуванням і дуже серйозно розглядали вони карикатури, одну за одною, не перемовляючись, зі смутком, неначе їх також, як нашу молодь, називають чорнобильцями, й збираються видавати молоко «за шкідливість», та ніяк не зберуться... «Усі люди, які відвідують наш музей, ставляться до теми з хвилюванням і величезним інтересом, — говорить Г. Королевська. — Дуже співпереживають... навіть ті, хто, бува, заходить випадково. Зайде, подивиться — і попросить гіда, щоб дізнатися більше, щоб побачити краще. Буває, приїжджають іноземці, для яких у нас немає гіда, який знає їхню мову. Але все зрозуміло без слів! Люди, які приїжджають здалека, просто зі сльозами на очах виходять з музею».
