Чорно-біла шахматка величезної сцени — простір життя, усіх її лих і радощів, пристрастей і смутків, благ і бід. Лобне місце — чи то плаха, чи то трон акторів. Ось і вони — в довгих плащах і масках, немов ті самі, оспівані Крегом, надмаріонетки. Усі разом, як один, і кожний — один. Тіні, що відкидають актори, неначе стрілки годинника. «Крізь роки...» — називається театральний огляд, який Російська драма підготувала до свого 80-річчя. Відомі актори Євген Лунченко і Сергій Озірянний — автори цієї святкової вистави, змогли створити одночасно веселу, зворушливу й трохи сумну атмосферу справжнього театрального свята.
«Крізь роки...» можна умовно поділити на два блоки, перший з яких був представлений корифеями театру — тими, хто творив і продовжує творити історію театру. Також до цього блоку можна віднести й яскраве попурі з відомих вистав. У другій частині вистави прозвучало багато театральних жартів, розіграні веселі й дотепні сценки, була іронія та самоіронія й небагато світлого смутку... Є такий непорушний театральний закон — зіграти комедію смішно можна лише живучи смутком свого персонажа.
Минулі, слава Богу, прикрощі театру також пригадали, але без зайвого пафосу. У переозвученій нарізці з радянських фільмів (перша фраза фільму: «...Студія «Мосфільм» не представляє... Студію Довженко...» зірвала бурю оплесків) звучало багато крилатих фраз. Чого варта сцена з «Собачого серця», під час якої професор Преображенський був вимушений приймати у себе Швондера з компанією. «Чому ви не в змінному театральному взутті? Ви ж можете натоптати!», — обурюється професор непроханим гостям в «американських валянках», а в кожному жарті...
Неперевершені Юрій Мажуга та Валерія Заклунна щиро й дуже тонко зіграли уривок із вистави «З вами небезпечно мати справу».
Протягуючи невидиму нить між минулим і теперішнім часом, Микола Рушковський, немов повернувшись у далекі 50-ті, прочитав монолог палкого Ромео своїй зворушливій Джульєтті — Наталії Шевченко, виконавиці цієї ролі нинішнього, 2006 року. За волею справжнього театрального чуда, ні в якому разі не бутафорського й не спецефектного, стиралися кордони часів — у театрі можливо все.
Олександра Смолярова чудово, трохи хвилюючись, виконала попурі з пісень, ілюструючи ними найяскравіші ролі своєї творчості. Успішний театральний тандем — Тетяна Назарова та Давид Бабаєв показали фрагмент із «Наполеона і Корсиканки». Борис Вознюк, Надія Кадочникова, Ірина Дука, Наталія Кудря та Ніна Ніжерадзей та інші «зірки» трупи брали участь у спектаклі-святі. Поруч із майстрами сцени постійно знаходилася театральна молодь — майбутнє цього театру.
Незабутнім для публіки став номер «Колобок» Євгена Лунченка й Сергія Озіряного. Це до сліз смішна пародія на репетицію Михайла Резніковича, коли режисер ставив спектакль про колобок, але актор ніяк не міг досить «сухо і вольово» вимовити свій монолог, усвідомити трагедію життя колобка. Адже, можливо, цей колобок — лицар...
На ювілеї згадували всіх тих, хто пішов на віки. Під час хвилини мовчання на екрані з’являлися обличчя тих, кого сьогодні поряд немає. У театрі вірять, що вони спостерігають за нами з небес. До ювілею театру випущений буклет, в якому зібрані практично всі роботи видатного театрального сценографа Давида Боровського.
У справжньому театрі завжди, як у житті — пліч-о-пліч ходять радість і смуток. «Крізь роки...» саме про це. З днем народження, Театр ім. Лесі Українки!
