Тепер все змінилося. Не зовні, бо для «Шахтаря» так само створюються прекрасні умови, президент клубу Рінат Ахметов не шкодує нічого. Основні гравці «Шахтаря» знаходяться у розквіті сил, команда має потужний резерв перспективної молоді. Немає головного — мети. Здійснивши революцію в українському футболі, поклавши край вічній, як здавалося, гегемонії київського «Динамо», донецький клуб ніби не знає, що робити далі. Після того, як завдання будь-що здобути звання чемпіонів було виконано, у «Шахтаря» зникла перспектива. Команда зупинилася у зростанні, не стало колективного бажання грати з останніх сил, яке було за часів тренера Прокопенка. Чи не половина основних гравців команди лише сумлінно виходить на поле, не віддаючи всіх сил для успіху. Без цього не те що київське «Динамо», будь-яку іншу команду обіграти дуже складно.
Кубковий фінал не передбачав варіантів. Хтось мав виграти, хтось мав програти саме спекотного недільного дня 25 травня. Тренери «Динамо» ніби вже втомилися вигравати у «Шахтаря», а тому випустили у складі команди аж чотирьох центральних захисників. У перші хвилини фінальної гри численні оборонці киян заважали грати не стільки суперникам, скільки один одному. Тренери донеччан у свою чергу не могли виставити на поле кількох гравців основного складу, тому провідна роль на полі випала на юного Пуканича. Антигерой попередньої гри з «Динамо» (саме Пуканич забив у власні ворота вирішальний гол) мав потрійну психологічну мотивацію і був чи не кращим у складі «Шахтаря».
Драматичною для динамівців стала 18 хвилина гри. Раптом почав кульгати Саблич, який попросив заміну. Поки ця заміна готувалася, залишений без нагляду Воробей красивим ударом у «дев’ятку» відкрив рахунок. Як було не згадати минулий рік, коли той самий Воробей так само скористався травмою київського захисника і приніс «шахтарям» перемогу в матчі першого кола чемпіонату. Як не дивно, пропущений м’яч пішов на користь динамівцям. Стала «зав’язуватися» гра у центрі поля. Досвідчений Хацкевич, який замінив Саблича, вніс у гру команди певний порядок. «Шахтар» же намагався зберегти в руках упійманого Вороб’єм птаха удачі. Можливо, це і вдалося б зробити, якби не штрафний, «зароблений» Діого Рінконом. Удар Хацкевича був напрочуд точним — 1:1.
Після цього стало видно, наскільки втомились обидві команди. В останні півгодини гравці пересувалися ледь не пішки, лише інколи прискорюючись у контратаці. В таких умовах частіше виграє той, хто цього більше хоче. Приклад подав капітан «Динамо» Белькевич, який так само, як за чотири дні перед цим, бігав, а головне, — думав чи не найшвидше за всіх. Передача капітана на останній хвилині гри і призвела до взяття воріт. Шацьких легко обіграв Пажина та віддав під удар Діого Рінкону. Київський бразилець у такі моменти чомусь втрачає свою віртуозність і б’є по м’ячу якось кострубато. Й цього разу лише з другої спроби динамівець проштовхнув таки м’яча у ворота — 2:1 і Кубок України у київського «Динамо»!
Отже, унікальна серія з трьох матчів між «Динамо» і «Шахтарем», що тривала з 14 по 25 травня, закінчилася трьома перемогами киян. У кожного з трьох поєдинків був свій підтекст, своя неповторна драматургія, своя гостра інтрига. Чи призведе це до подальшого прогресу наших провідних команд? Чи можемо ми сподіватися на те, що «Шахтар» і «Динамо» не загубляться восени в європейській лізі Чемпіонів? Чи можливий коли-небудь фінал між цими командами у європейському кубку, подібно тому, який розіграють завтра італійські «Ювентус» і «Мілан»?
Поки що безперечним є лише те, що «Динамо» загартувало свій характер і навчилося боротися за перемогу, навіть програючи. Так само точно можна сказати, що тричі переможений «Шахтар» не погодиться на другі ролі й зробить все, аби повернути собі лідерство в нашому футболі.
