Футбольний сезон в Україні завершився справжнім святом футболу в Дніпропетровську, де у фінальному матчі Кубка України зустрілися донецький «Шахтар» та полтавська «Ворскла». Донецьк та Полтава розташовані приблизно на однаковій відстані від Дніпропетровська — дві-три години автомобілем. Та якщо прихильники «Ворскли» їхали в день гри до Дніпропетровська лише з напрямку Полтави, то майже десятитисячний «донецький» десант уболівальників збирався із різних сторін — лише із Кривого Рога кілька десятків автобусів привезли глядачів із помаранчевою символікою. Співвідношення глядачів на трибунах новенької «Дніпро-арени» було приблизно чотири до одного на користь «Шахтаря». Але ще перед грою вже тоді відчувалося, що всі, хто мав відношення до донецької команди, виглядають аж занадто самовпевненими. Ще б пак — за півтори години після закінчення кубкового фіналу в Донецьку було заплановане величезне свято на честь команди «Шахтар», на яке футболісти, тренери та президент клубу Рінат Ахметов сподівалися приїхати з Дніпропетровська зі щойно здобутим Кубком України.
Справді, чого ще було треба цій «Ворсклі»? Команда, яка ще на початку минулої весни думала про те, як не вилетіти із Вищої ліги, вийшла до кубкового фіналу й здобула право грати в Лізі Європи. Хіба цього мало для свята футбольній Полтаві? Як виявилось, команда на чолі з тренером Миколою Павловим не задовольнилась малим. У вівторок «Ворскла» виграла матч останнього туру в «Кривбасу» й посіла п’яте місце в чемпіонаті України. А в неділю полтавці показали «Шахтарю», що в Україні перемагати буває складніше, ніж у Європі.
Із перших хвилин гри номінальні господарі поля (якими за жеребом були футболісти «Ворскли») організували контроль за кожною ділянкою футбольного поля, позбавивши срібних призерів чемпіонату простору для розвитку атак. «Шахтар» виявився до цього не готовим і потроху «загруз» у щільному захисті суперників. Коли ж на початку другої половини гри полтавцям вдалася контратака й Василь Сачко забив м’яч, у гравців донецької команди почали здавати нерви. Як наслідок, жодного результату, окрім вилучення за грубість півзахисника Фернанлдіньо, донеччани не досягли, а «Ворскла» впевнено довела гру до перемоги. До першого у своїй історії трофею.
Все виглядає цілком справедливо. В Україні вже є кому вигравати призи ,окрім «Шахтаря» та «Динамо». Видається, що саме цього року наш футбол вийшов на нову якісну сходинку свого рівня. Якщо до 1999 року всі призи діставалися вищому тоді за всіх на голову київському «Динамо», а до 2009 року ці призи ділили між собою «Динамо» та «Шахтар», то тепер до числа фаворитів можна віднести ще кілька клубів. І нічого, що зовні в чемпіонаті нічого не змінилося й перших два місця посіли «Динамо» та «Шахтар». Просто їхнім опонентам цього разу трохи забракло сил. І не лише фізичних.
Повернемося до «Ворскли», з якої за останній рік пішли основний воротар П’ятов (до «Шахтаря»), основний захисник Чижов (до «Шахтаря) та основний півзахисник Кравченко (до «Динамо»). Залишившись без кращої третини команди, «Ворскла» продовжувала й продовжує прогресувати. Тому що, окрім грошей на придбання футболістів для футбольних успіхів, потрібні ще здібності тренера. До кубкової звитяги полтавську команду привів відомий український наставник Микола Павлов, киянин, який кращі футбольні роки як гравець провів у Дніпропетровську. Тренерський хист цього фахівця, який у дев’яності був тренером «Дніпра» та «Динамо», нашим лідерам виявився не потрібен. У «Динамо» та «Шахтарі» зробили ставку на іноземних тренерів. Що є додатковим викликом для українських спеціалістів та їхніх команд.
Із перемоги «Ворскли» у фіналі Кубка України можна зробити ще багато висновків, в основному приємних для переможців. Хочу зупинитися на одному. Щирі емоції вболівальників із Полтави, які повертались із Дніпропетровська переможцями, мають, як мені здається. привести до того, що футбол у Полтаві стане справді потрібен. Не власникам клубу, які створили для футболістів і тренерів всі належні умови, а самим жителям міста. Попри те, що цього сезону «Ворскла» весь час була серед лідерів чемпіонату, красень-стадіон у центрі Полтави збирав зазвичай лише три-чотири тисячі глядачів. Можливо, після кубкового успіху в Полтаві будуть повні трибуни?
