Леонід Кучма на зустрічі з українськими банкірами піддав критиці позицію лівих сил, які, за його словами, «роблять все, аби зірвати стабілізаційні процеси в економіці», повідомляє Інтерфакс-Україна. З Президентом багато в чому можна погодитися. Дійсно, ліві «будь-якою ціною зривають валютний курс і стабільність гривні», свідченням цього є постанови ВР про збільшення майже вдвічі витрат Пенсійного фонду, нових асигнувань на фінансування вугільної промисловості й агропромислового комплексу. Президент абсолютно правий, коли говорить про те, що на зрив грошової стабілізації спрямовані й спроби парламенту зірвати отримання кредитів від МВФ і Всесвітнього банку, і звертає увагу на те, що ВР спершу включила відповідні надходження від міжнародних фінансових організацій до державного бюджету, а через 3 місяці порушила питання щодо припинення відносин з ними.
З усім цим можна погодитися, але необхідно зробити найважливіше уточнення — всю цю критику Президент повинен адресувати передусім самому собі, оскільки він просто зіткнувся з наслідками своєї власної політики. При цьому не йдеться про економічну політику Президента (яка, за моїм давнім переконанням, що склалося ще в роки Кучми-прем’єра, — глибоко ліва, соціалістична) — це тема окремої розмови. Зупинимося на «звичайній» політиці. Всім відомо, що ліві — опозиція. Опозиція — це ті, хто хоче посісти місце сьогоднішньої влади. Отже, «за визначенням», вона повинна всіляко перешкоджати діяльності правлячих сил — нічого страшного в цьому немає, так працює звичайний демократичний механізм у всьому світі (те, що ліві намагаються досягнути своїх цілей за принципом «чим гірше, тим краще» — це питання їхньої моральності, а не опозиційності як такої).
Далі. Всім відомо, що для ухвалення рішення в парламенті необхідна більшість. Багато хто знає й про те, що у лівих цієї більшості немає. Однак, їм вдається проводити свої рішення, тому що до них іноді приєднуються депутати з «болота». Це відбувається тому, що більшості в парламенті немає ніякої — ні «за», ні «проти» Кучми (і відповідно, законів, що пропонуються ним). Така більшість цілком могла б скластися, якби: а) Кучма запропонував лідерам нелівих фракцій сформувати уряд на прийнятних для них умовах (кадрових і політичних); б) зробив би те ж саме з лівими. Останній варіант реалізовано в Росії (з деякими обмовками) і ось результат — сам Кучма говорить, що в російському уряді комуніст Юрій Маслюков докладає максимум зусиль на переговорах з МВФ, у той час як українські комуністи поводяться зовсім інакше. Не дивно. В уряді треба справою займатися... Але Президент не реалізовував ні першого, ні другого варіанту, більш того, за численними свідченнями тих же «ендепістів», адміністрація робить все, щоб розвалити... правий партійний фланг. Так хто ж буде голосувати за ваші законопроекти, пане Президенте?
