Два десятиліття тому, коли перебудова Михайла Горбачова принесла з собою надію на свободу, в Україні розпочала діяльність Українська Гельсінська спілка — УГС. Де-факто вона була відновлена з Української правозахисної групи, утвореної 1976 року, всіх учасників якої репресували. Тож 7 липня 1988 року В’ячеслав Чорновіл та брати Богдан і Михайло Горині на багатолюдному мітингу у Львові оприлюднили «Декларацію принципів УГС», а невдовзі відбулися перші установчі збори. Керівниками й членами виконавчого комітету УГС стали, зокрема, Микола Горбаль, Михайло Горинь, Євген Пронюк, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл. Всі — політв’язні.
— Історія Української Гельсінської спілки не зводиться до біографій її членів, хоча ті люди й внесли особливий характер в діяльність спілки. Нашою метою стало утвердження української соборної держави, — згадує голова Української Гельсінської спілки Левко Лук’яненко. — Роботу ми ділили на два етапи. Перший — це боротьба за демократизацію суспільства та протидія антинаціоналістичній комуністичній партії; поширення в Україні самостійницької ідеї та пробудження громадян до суспільної активності. Другий — боротьба за вихід України з-під влади Москви. Необхідність першого етапу обумовлювалася тим, що українські громадяни за 70 років комуністичної диктатури були так наповнені ненавистю до петлюрівщини, бандерівщини та ідеї самостійності в усіх її проявах, що боялися навіть слухати про незалежність. Питання стояло так: як нам швидше розширити права і свободи людей в умовах, в яких ми опинилися в 1980-х. Ідеологія Гельсінської спілки була такою, яка розвиває національний дух. Позаяк термін «націоналізм» й досі викликає у людей негатив, ми воліли прийняти пом’якшений термін — національно-демократична. А найвищими цінностями, які ми проголошували, були сім’я, нація та держава.
Виконавчий комітет збирався на квартирі в Миколи Горбаля і планував роботу. Це була участь в мітингах, демонстраціях. Ми проводили кампанії проти глушіння закордонних радіопередач, згодом сприяли створенню Народного Руху України, ініціювали створення Товариства політрепресованих, Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса й інших, — каже Левко Лук’яненко. — Ми організовували й прес-центри, в тому числі у Москві. Видавали листок прес-служби УГС — це була така форма інформування про діяльність спілки. Також вели діяльність і за кордоном, де створили свої спеціальні представництва — в США, Франції, Великій Британії й Німеччині. Таким чином нам вдавалося інформувати зарубіжні країни про стан дотримання прав і свобод громадян в СРСР. До того ж, коли закордонні журналісти приїжджали в Київ, часто за інформацією зверталися до УГС.
— Ми подавали суспільству приклад того, як потрібно долати страх, — вважає координатор Громадського оргкомітету з відзначення 20-річчя УГС, голова Київської філії УГС Олесь Шевченко. — Домагалися звільнення політичних в’язнів, ліквідації спецпсихлікарень, вилучення «політичних» статей з Кримінального кодексу, встановлення громадянства України, несення українськими юнаками військової служби виключно в Україні, легалізації Української греко-католицької церкви, а з вересня 1989 року УГС відкрито вела агітацію за незалежність держави.
На думку членів Спілки, їхня сила була в тому, що з самого початку вони знали, чого конкретно хочуть — і це звільняло їх від будь-яких вагань. Знали й якими методами та засобами потрібно відстоювати власні переконання. Та найголовніше в тому, що, оскільки половина учасників і весь провід УГС були політв’язнями, вони спалили за собою мости — лише незалежна Україна і ніяких компромісів. Левко Лук’яненко згадує, що вони відчували підтримку народу — «відчували, що народ більше не стане перед владою на коліна».
Свідченням авторитетності членів УГС у суспільстві стали вибори до Верховної Ради у 1990 році, коли 11 членів спілки перемогли інших кандидатів і були обрані народними депутатами. Серед них — Богдан Горинь, Ігор Деркач, Ярослав Кендзьор, Олесь Шевченко, Степан Хмара.
Здавалося, тепер, коли Україна отримала незалежність, коли, в порівнянні з іншими колишніми республіками СРСР, у нас є свобода слова, чим зайнятися Українській Гельсінській спілці? Але останні події в Грузії довели, що незалежність, право на національну самовизначеність — це те, чому потрібно вчитися весь час. З цим погодилися всі учасники урочистих зборів з нагоди 20-річчя діяльності УГС, які вчора відбулися в київському Будинку вчителя. Приїхав і соратник українських політв’язнів із Грузії, а також друзі з Польщі, Німеччини, Росії й Естонії. УГС дуже стурбована військовими діями в Грузії, висловлює підтримку цьому гордому народу й обіцяє відслідковувати події в цій країні й в нашій — і, традиційно, доносити інформацію до людей.
