У п’ятницю, 12 вересня, співачка виступить в партії Марильці в «Тарасі Бульбі». Цією виставою відкриє новий театральний сезон київська Опера, а 27 вересня Лідія Леонідівна запрошує на «Турандот», де вона виконує головну роль китайської принцеси. Напередодні ювілею мені вдалося поспілкуватися з майбутньою іменинницею, дізнатися, як знаменита співачка має намір відзначати «круглу дату».
— Мені здається, що мій ювілей розпочався задовго до 8 вересня, і не тому, що я пам’ятаю про «круглу дату», а за натхненним станом, в якому перебуваю. Можливо, це викликано оперою «Турандот» (остання прем’єра минулого сезону), — сказала Лідія Леонідівна. — Давно не відчувала себе такою щасливою. Настільки цікавою була робота. Хоч мені гріх скаржитися на репертуар. Адже я співала такі великі партії, як Чіо- Чіо-сан, Тетяну, Маргариту. Але після ролі Турандот з’явилося відчуття чогось високого, немов я літаю. В музиці Пуччіні стільки магії!
А день народження відмічу не на сцені, а в колі близьких і друзів. Сезон у театрі ще не розпочався. Багато колег ще не повернулося з відпусток. Тому чарку за моє здоров’я ми з ними піднімемо пізніше. Сольний концерт не вдасться зробити. За все потрібно платити: зал, оркестр — а в мене немає такої фінансової можливості. За свій рахунок випущу книгу, диск записів класичної музики та українських пісень. На моїй батьківщині (Кіровоградщині) 7 жовтня відбудеться концерт. Я виступлю у супроводі симфонічного оркестру. Мої земляки давно кличуть приїхати. Вони мене люблять і пишаються мною. Тому логічно, що урочистості пройдуть там. На цей концерт підуть кошти, виділені Міністерством культури на ювілей. А в Національній опері України бенефісу не буде. Немає такої можливості. Ми порадилися з дирекцією і вирішили, що ювілеєм стане вистава «Турандот» 27 вересня.
— Ви сказали, що виходить книга. Це будуть мемуари?
— Книга називається «Лідія Забіляста. Голос, як струни душі». Вона виходить у серії «Діалоги з майстрами». Дуже втішно, що музикознавець Галина Конькова розпочинає цикл моєю персоною.
— Вистава «Турандот» — остання ваша робота, а якою була перша опера з вашою участю?
— Я дебютувала в грудні 1979 року в опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» у ролі Оксани. Прийшла в Театр статисткою. На другий місяць роботи на київській сцені мені доручили співати основну партію. Сильно хвилювалася. Адже в той час роль Оксани виконували такі знаменитості — прими Гізела Ципола, Євдокія Колесник, Клавдія Радченко. Мені пощастило, що з перших кроків я стала провідною співачкою театру.
— Лідіє Леонідівно, ви вчилися у чудового педагога Зої Петрівни Христич, як складалися ваші стосунки?
— Думаю, що Зої Петрівні було нелегко зі мною. До консерваторії я прийшла з дещо завищеним репертуаром для своїх можливостей. Христич мудро зробила. Почала займатися з низів: «бірюльок»-вокалізів. Розкривала мене наново як співачку. Я вдячна й іншому своєму вчителю — Віктору Михайловичу Іконнику. З ним я займалася паралельно, поєднуючи навчання в консерваторії з роботою солістки в Київському камерному хорі. Іконник — прекрасний майстер, хормейстер світового рівня. Від Віктора Михайловича я отримала дуже багато для свого музичного розвитку. Тому відлік своєї творчої діяльності я веду з моменту роботи в хорі. Ті сім років назавжди залишаться в пам’яті, а в 1979 році я прийшла в київську Оперу і до цих пір солістка цього театру.
— Ви стажувалися в Італії. Чи вважаєте себе співачкою італійської школи?
— Наша культура співу — надзвичайно висока. За матеріалом українські голоси мають багату музичну палітру. Коли мене прослухали, то із здивуванням запитали: «Навіщо ви приїхали? Адже у вас такий прекрасний голос». Порівняли його з бельканто. Однак я щаслива, що в моїй долі був італійський період. Стажування розширило мій світогляд у професійному і в загальнолюдському плані. Дало можливість познайомитися з видатними співаками, диригентами, режисерами. Назву тільки кілька імен: Пласидо Домінго, Микола Гяуров, Олена Образцова, Євген Нестеренко, Клаудіо Аббадо, Франко Дзефіреллі тощо. В Італії я, як кажуть, «відчувала себе у своїй тарілці». Після стажування я розширила свій вокальний діапазон. Із задоволенням співаю зарубіжну і вітчизняну класику, камерний репертуар, народні пісні. Я — українська співачка з гарною італійською школою.
— Через кілька днів відкриється новий сезон. У якому репертуарі ми вас почуємо?
— Зараз у театрі зайнята в 10 операх. З української класики — «Запорожець за Дунаєм», «Тарас Бульба», в російському репертуарі — «Пікова дама», «Євгеній Онєгін», «Князь Ігор», в зарубіжних операх виступаю у виставах «Мадам Батерфляй», «Богема», «Турандот» тощо. Я готова до нових партій і все, що запропонують виконати в рідному театрі, із задоволенням заспіваю. Може, в цьому сезоні втілиться моя давня мрія — заспівати «Тоску».
Редакція «Дня» бажає Лідії Леонідівні, щоб усі її мрії збулися, а голос звучав так само привабливо й чарівно. Здоров’я і величезного особистого та творчого щастя!
