Позавчора в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія» відбулася творча зустріч- диспут із лауреатами Національної премії України імені Т. Г. Шевченка за 2001 рік. Нагадаємо, в номінації «Науково-критична і документальна література» за книжку «Нарис з історії культури України» найвищою премією було вшановано відомого українського філософа Мирослава Поповича, а також письменника Євгена Пашковського — в номінації «Художня література» за роман «Щоденний жезл». Серед музикантів лауреатами стали головний диригент Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України Володимир Сіренко та виконавець Володимир Гришко. В ювілейний для самої премії рік (цього року вона вручається вже в сороковий раз) не було визначено переможця в номінації «Образотворче мистецтво». За словами голови Комітету з питань Національної премії імені Т.Шевченка Івана Дзюби, це не пов’язане з тим, що на даний момент відсутні гідні претенденти — просто серед них не вимальовується безперечний лідер.
Теперішнє становище культури в Україні не могло не обговорюватися на зустрічі лауреатів. Незважаючи на те, що вони неодноразово підкреслювали, що сьогодні інтерес до культури в народі спадає, що сучасний ритм життя не дає можливості цікавитися новинками літератури, слухати «серйозну» музику, лауреат Євген Пашковський впевнений, що депресія завжди була каталізатором творчості, і світова історія є яскравим цьому підтвердженням: «Україна не є винятком, і нинішні письменники можуть бути окрасою будь-якої літератури. Найголовніше — це рівень митця слова, а не його приналежність до якоїсь національності. Наша література посідає нині гідне місце в контексті світової, позаяк її якість відповідає цьому. На противагу багатьом побутуючим наразі думкам, упевнено можу сказати, що література в Україні процвітає, відсутнє тільки літературне життя. Відсутність книжкового ринку як такого призводить до того, що автори залишаються невідомими в себе на батьківщині».
Розповідаючи про стан музики в Україні, Володимир Сіренко зробив наголос на тому, що однією з найактуальніших проблем наразі є «відкачка» талантів. Сьогодні існує реальна загроза тому, що Україна може позбавитися тієї педагогічної бази, яка спроможна виховувати лауреатів та переможців міжнародних конкурсів. Все більше і більше талановитих педагогів просто припиняють свою музичну кар’єру, міняючи рід занять, або опиняються за кордоном. А роботи у них в Україні досить: дитячі та юнацькі конкурси засвідчують, що юних обдарувань, охочих учитися, не бракує. Тобто виходить, як завжди: таланти і потенціал є, а можливості їх реалізації немає.
Все-таки навіть під час Другої світової війни люди натовпами ходили слухати Шостаковича і Прокоф’єва, то чому ж нинішня депресія не стимулює потягу до духовного життя? «Хліба й видовищ!» — кричали колись, а тепер виявляється досить одного хліба. Мирослав Попович у своєму виступі зазначив: «Не може бути культури, а можуть бути лише люди, які її створюють».
