Видавництво «Кальварія» трохи несподівано — з відтінком сюрпризу — вирішило влаштувати творчий вечір. Собі, друкованим там письменникам та шанувальникам сучасної української художньої літератури (спеціалізація видавництва), себто невтомним читачам. Офіційним приводом послугувало видання перших 12 книг-переможців літературного конкурсу «Коронація слова». У розмові з «Днем» головний редактор «Кальварії» Петро Мацкевич також зауважив, що до такої симпатичної (й символічної) дюжини щойно оприлюднених томів додається закінчення видавничого року — він у книгарів трохи не такий, як у «людей», бо ж починається наприкінці літа й завершується під фінал весни. Виходить своєрідний звіт. Без кокетливої скромності необхідно констатувати, що «Кальварії» є чим пишатися: за даними минулого року, більшість виданих у державі художніх книг сучасних українських авторів належить до плодів зусиль саме цього видавництва. Про загальні ж масштаби книговидання говорити соромно — курям на сміх — акція «Книга року» зафіксувала близько 800 найменувань новодруків, серед них близько 10% художньої літератури (це реальні, а не «паперові» книги, які можна знайти у продажу). Від останньої цифри можна рахувати здобутки «Кальварії». Про інших говорити якось не випадає...
За словами П. Мацкевича, цього року видавництво запланувало до друку 120 книжок. Тиражі стабільні: мінімум три тисячі для прози (вдалі проекти 5000 і більше) та одну тисячу для поезії — найкращі (текст + поліграфія) на сьогодні в Україні поетичні збірки Г. Чубая та І. Римарука — 2000 екземплярів. За сумними прогнозами, цьогорічна частка «Кальварії» на вітчизняному ринку сучасної художньої літератури може зрости. Але не тому, що видавництво так круто розвивається, а тому, що інші обходять десятою дорогою нові імена та старі клопоти — пошук авторів, їх «розкрутку», продаж книг, — зосереджуючись на більш кон’юнктурних проектах, що мають грифи певного міністерства чи оплачені недоїдком з державного столу.
Власну вечірку «Кальварія» влаштувала у книгарні- кав’ярні «Бабуїн», яка у царині навкололітературних акцій останнім часом проявляє похвальну й незвичну для Києва жвавість. Основний наголос зробили на оригінальному музичному проекті «Вогні великого міста», що його вокалістом виступає... Юрко Покальчук. Так, той самий — поет, прозаїк, і навіть трохи держслужбовець. Як неважко здогадатися, доробок Покальчука також видавала «Кальварія». Митець зауважив, що «значення цього видавництва не можна переоцінити» — Мацкевич, у свою чергу, назвав Покальчука «змієм-звабником, що спокусив видавництво на художню літературу...» Синкретичний спів-речитатив-молитва- заклинання пана Юрка рясно пронизував простір невеличкої кав’ярні, наповнюючи його загадковими вібраціями настрою цього чоловіка. Густий бас Покальчука створює мембрану, крізь яку годі дослухатись до тексту — він тут грає вторинну роль. Первинна ж залишається за малозрозумілим феноменом самого поетизму. Окрім того, на вечірці були запомічені й інші автори та шанувальники «Кальварії» — Ігор Римарук (читав вірш), Василь Шкляр (спостерігав за плином часу), Ірен Роздобудько (чарівна й талановита жінка), Тарас Федюк (голова АУПу), Андрій Кокотюха (сидячи зі «старшими», тихцем бігав до сусідів обурюватися тим, що відбувається), Михайло Барбара (соліст «Мертвого півня», приїхав зі Львова насолодитись співом Покальчука)...
