Наших любителів радянського минулого варто було б 17 листопада відрядити до столиці Чехії Праги. Ні, не для перевиховання на прикладі «капіталістичного раю», а навпаки — щоб вони мали нагоду реалізувати свої ностальгійні спогади. Річ у тім, що, як писала преса, в 20-ту річницю чехословацької оксамитової революції 17 листопада влада Праги влаштувала дуже своєрідне нагадування про минулі часи. А саме — жителі столиці мали змогу пробігтися по крамницях за дефіцитом або постояти в довгій черзі за продуктами із «соціалістичними» цінами. Від себе додав би — отримати порцію хамства від продавщиць. Хоча, можливо, чеські працівники торгівлі й тоді відрізнялися ввічливістю.
Нагадаю, що цього дня 20 років тому поліція зупинила в Празі мирну студентську демонстрацію. Після того спалахнули народні бунти, які привели до усунення комуністів від влади. Потім відбулися перші за сорок років демократичні вибори. Тепер Чехія й Словакія, які мирно розлучилися через три роки після оксамитової революції, є членами Європейського Союзу і НАТО; вони, попри всі свої проблеми, впевнено розвиваються і підвищують добробут своїх громадян. А їхня оксамитова революція стала таким самим символом змін у Європі, як і повалення Берлінського муру. Треба сказати, що навіть за комуністичних часів чеське пиво — це було круто. Це була висока якість, і коли нашим любителям хмільного напою вдавалося дістати його, то вони на власному смаку усвідомлювали, якою сечею була чи не єдина радянська марка — пиво «Жигулівське». Втім, за іншими показниками Чехословаччина мало відрізнялася від нас — була таким самим совком. Хіба що за рівнем протестності не була подібна. Ще 1968 року вони бунтували — не хотіли більше жити під керівництвом старшого московського брата. А сьогодні ми можемо їм тільки заздрити.
У середині 90-х я зустрічався в Празі з тодішнім президентом країни Вацлавом Гавелом. Колишній дисидент, він багато курив, розмовляв повільно й переконливо розповідав про реформи і рух країни на шляху європейської інтеграції. І казав, що воля на таку діяльність є не лише в еліти, а й у цілого народу. Через кілька років Чехія вступить до НАТО, а потім —до ЄС. Це при тому, що в рік оксамитової революції Україна й Чехословаччина рухалися приблизно паралельними курсами. Адже того самого року, 89-го, у вересні в Києві було утворено Народний Рух — масову організацію, яка трохи згодом стала найактивнішим пропагандистом ідеї незалежності України. Якби ми не лише проголосили незалежність, а й рухалися далі паралельно з чехами і словаками, то сьогодні пліч-о-пліч були б разом з Чехією і Словакією членами ЄС і НАТО з усіма вигодами, що з цього випливають.
Так, пива чеського в нас тепер до біса. Мало того, ми вже своє власне навчилися робити дуже якісне й експортуємо його до багатьох країн світу. Інших товарів на полицях магазинів теж до біса. Але життям ми все одно незадоволені. Бо як були за совка, так і лишилися безправними. Дуже кволо вчимося захищати власні права й інтереси. Отож забезпечити себе пивом, серед іншого і чеським, виявилося набагато простіше, ніж змінити свій менталітет. А наш Майдан таки не став оксамитовою революцією.
