Зi зміною тренера нашої національної футбольної збірної, яка відбулася минулої осені, кожна товариська гра сприймається як навчання, як підготовка головної команди країни до відбіркового турніру світової першості. Чемпіон Європи збірна Франції уроків уже давно ні в кого не бере. Французи ці уроки дають. Українці, здається, занадто довго не наважуються встати з-за учнівської парти та підійти до дошки з готовою відповіддю.
ПАРИЖ І ГОЛИ
Столиця Франції, куди збірна України прибула в суботу, за день до матчу, відзначала шістдесяту річницю висадки десанту союзників у Нормандії під час Другої світової війни. За два квартали від президентського палацу, де мали зустрічатися керівники Франції, Росії та США, ходити було заборонено, про що нагадували вояки з автоматами. Загалом Париж має настільки багате й насичене життя, що здатний вмістити по кілька видатних подій на день, причому без будь-яких незручностей для людей.
Футбольний матч з Україною сприймався місцевою пресою швидше як шоу, присвячене століттю французького футболу. Звісно, що газети писали й про підготовку французької збірної до чемпіонату Європи. Щодо української збірної... Андрія Шевченка в Парижі знають, звичайно. Решта наших гравців для французів є приблизно тим самим, що для нас — гравці збірної Нової Зеландії.
Єдиний спосіб стати відомим у столиці світового футболу — примусити говорити про себе своєю грою, як зробив це п’ять років тому згаданий вище Шевченко, якого ще мало хто тоді знав. Дуже хотілося, аби наші хлопці примусили французьких майстрів футболу себе поважати. Зробити було треба небагато — забити пару м’ячів у ворота Фабьєна Бартеза.
ГРА «ПО ПОЯС»
Список гравців збірної Франції вражав. Із дванадцяти (!) запасних, заявлених на гру з українцями, можна було скласти ще одну збірну, яка була б не гіршою ні за іменами, ні за реальною силою. Ну, а на поле в синіх футболках вийшли всі французькі зірки на чолі із Зінеддіном Зіданом. Перед грою майже повний стадіон стоячи вітав ветеранів збірної Франції всіх поколінь, а після гри було заплановане вшанування юнацької збірної Франції, яка стала чемпіоном Європи.
Побачивши склад нашої команди, стало ясно, що Олег Блохін пішов далі своїх попередників, виставивши одразу трьох центральних захисників — Єзерського, Русола й Федорова, а також двох опорних півзахисників Тимощука та Шелаєва. Разом із двома крайніми захисниками наша збірна мала аж сім руйнівників. Тендітні Ротань і Гусєв були заздалегідь нездатні щось створити на флангах без підтримки із центру, а єдиний наш форвард Воробей так і не одержав жодної точної передачі.
Задум Блохіна став зрозумілий десь у середині першого тайму. За рахунок двох додаткових захисників нашим вдавалося зупиняти атаки французів після того, як Зідан, Пірес, Тюрам чи ще хтось із французів починав невимушено обігрувати наших футболістів одного за одним. Подвійна підстраховка дозволила українцям не дати гостро атакувати господарям поля. Та й французам не було сенсу віддавати всі сили і йти в жорстку боротьбу — за тиждень Євро-2004!
Ось тут би нашим і показати спокійним французам швидкий темп, точні передачі, влучні удари! Нічого цього українці не зробили.
ЯКІСТЬ... РУЙНУВАННЯ
У другому таймі був момент, коли французи були здивовані непоступливістю нашого захисту та трохи розгубилися. Був хороший момент, аби наші перехопили ініціативу! Певно, на це вже не було сил. Кожен француз витрачав цих сил менше за українця, оскільки легко приборкував м’яча. У наших на це традиційно йшло більше сил і часу.
Якщо говорити про якість руйнування гри висококласного суперника, то в цьому компоненті наші показали себе досить пристойною командою. Українські хлопці зможуть, якщо треба, відбиватися й від бразильців, і від італійців, і від аргентинців. Але гра в захисті передбачає хоч якісь контрнаступальні дії, хоч найменшу гостроту біля чужих воріт. Тільки атакуючи, можна втримати наступ більш технічних суперників. Наша збірна не атакувала. Збагнувши це, французи вже не стерегли нашого єдиного форварда втрьох, а пішли у впевнений наступ. Гол у ворота Шовковського назрівав і врешті наспів. Тьєрі Анрі скинув головою м’яча під удар Зіданові, й кращий футболіст світу технічно спрямував його у ворота. Це був щонайменше четвертий за п’ять хвилин гострий момент біля наших воріт. Якби французи не забили в цьому епізоді, вони забили б у іншому. Тому що справді класна команда на останніх хвилинах відчутно додає в грі, а та, що такого класу не має, — навпаки.
Виграш 1:0 цілком влаштував господарів стадіону, й під оплески вдячної публіки Зідан і компанія відправились готуватися до вирішальних ігор європейського чемпіонату. Матч із збірною України був для французів навіть не «спарингом», у якому вони перевіряли свої сили. Це був «майстер- клас» висококласних учителів, які показали, як має виглядати національна збірна.
РІК БЕЗ ПЕРЕМОГ
Свій ювілейний сотий матч збірна України програла. Радіти з того, що французи не наколотили нашим п’ять сухих голів, чомусь не хочеться. Останній раз наша збірна показала результат рівно рік тому, обігравши у Львові збірну Вірменії. З того часу збірна провела чотири матчі під керівництвом Леоніда Буряка й п’ять під керівництвом Олега Блохіна. У Буряка було три поразки та одна нічия. У Блохіна — три нічиї та дві поразки. За рік нашою збірною забито три м’ячі.
Ніхто не проти того, щоб підтримати головну команду країни в її становленні, не дуже прискіпуючись до окремих невдач. Але хотілося б хоч яких-небудь удач. Варто згадати великого Лобановського, який не забував підкреслювати, що головна окраса футболу — рахунок на табло. Не будемо суворо критикувати Олега Блохіна і його команду. Ми всі щиро вболіваємо за нашу збірну й бажаємо їй успіху. Але від того, що таких низьких результатів у нашої збірної не було ніколи, теж нікуди не подітися. Закономірність цих результатів показала гра із Францією, гра у два різних футболи. Один із них чемпіонський, другий — наш.
Автор висловлює подяку Федерації футболу України за сприяння в підготовці цього матеріалу
