Так можна прокоментувати заяву віце-прем’єра журналістам про те, що з учорашнього дня вона особисто починає «контролювати процес закупівлі і накопичення мазуту... На жаль, на рівні господарчих суб’єктів не вдалося вирішити це питання».
Більше того, факт таких публічних заяв може свідчити про те, що Юлія Тимошенко навіть не розуміє: країні та її громадянам не потрібен її «міністерський героїзм», нам усім потрібна чітка система, інститути, які працюватимуть на нас незалежно від того, хто їх буде очолювати; що «особистий контроль» — це вже з досвіду радянського минулого.
Ось, наприклад, що каже Карл Поппер у своєму «Відкритому суспільстві та його ворогах»: «Метод особистого втручання вносить у соціальне життя постійно зростаючий елемент непередбачуваності, а відтак посилює відчуття ірраціональності і незахищенності. Дискреційна влада, одразу ж після введення, має тенденцію до швидкого зростання, бо вимагає певних коригувань, а такі коригування дискреційних короткострокових рішень важко здійснити лише за допомогою інституціональних заходів. Зазначена тенденція посилює ірраціональність системи, створює враження тіньової влади, а відтак підштовхує до сприйняття змовницької теорії суспільства з усіма її наслідками — полюванням на єретиків, національною, соціальною і класовою ворожнечею».
Можливо, ситуація з «мазутним контролем» піде іншим шляхом? Навряд чи. Як передає Інтерфакс-Україна, уряд планує використати для закупівлі генкомпаніями мазуту, зокрема кредити Ощадбанку та інших українських банків. У той же час керівники генкомпаній вважають купівлю мазуту проблематичною через його високу ринкову вартість... Отож якщо навіть у Юлії Володимирівни кришталево чисті наміри, результатом її контролю стане те, що задовго до неї написав Поппер.
Хочеться, звичайно, вірити, що уряд відмовиться від хибної адміністративної практики і займеться тим, чим обіцяв зайнятися, — створенням «правил гри». Однак, на жаль, за 10 місяців роботи Кабінету в країні збільшилася кількість «поінформованих оптимістів»...
