У київській мерії відбувся круглий стіл із головними лікарями столичних лікувальних закладів, на якому доктор медичних наук, голова постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я та соціального захисту Ольга БОГОМОЛЕЦЬ-ШЕРЕМЕТЬЄВА презентувала план реформування столичної медицини у 2008 році. Яким чином проходитимуть реформи, пані Ольга розповіла «Дню».
— Як можна пояснити те, що коштів на медицину держава виділяє щоразу більше, однак при цьому поліпшення медичного обслуговування не відбувається?
— Нині можна почути багато справедливих нарікань на якість державного медичного обслуговування. Однак медицина у нас погана не тому, що в цій галузі, як дехто вважає, працюють безвідповідальні фахівці, а через те, що термін придатності радянської системи охорони здоров’я минув ще 1981 року. Роки йшли, а відчутних реформ у медичній галузі у нас не відбулося. Якщо порівнювати загальні видатки на медицину, то щорічно вони збільшуються, але виходить, що реальні витрати на медикаменти та харчування хворих зменшуються через постійне зростання цін та заробітної плати медиків. Якщо недавно витрати безпосередньо на медицину складали 25%, то нині вони зменшилися до 17%, а все решта йде на заробітну плату, оплату комунальних послуг, енергоносіїв та господарські потреби. Такий бюджет для галузі — руйнівний, тому що він не передбачає її розвитку.
— Якими ви бачите шляхи порятунку медицини?
— Україні, нарешті, необхідно розробити власну економічну модель системи охорони здоров’я з урахуванням національних особливостей: за існуючих соціально-економічних умов нам не підходить жодна європейська модель розвитку медицини. Для цього нашим законотворцям треба підготувати відповідну законодавчу базу. Окрім цього, реформи повинні підтримуватися не лише керівництвом держави, а й медиками та населенням.
— Розмов про реформування медицини доводиться чути багато, але чомусь ситуація в галузі залишається незмінною...
— Держава боїться втратити привід для політичних спекуляцій або здобути незадоволення реформами населення. А медичних працівників лякає можливість лишитися роботи, ресурсів для власного збагачення без необхідності працювати краще. У населення ж через недовіру до влади виникає страх утрати останніх соціальних гарантій. Тому реформу охорони здоров’я слід проводити поетапно. Аби в 2008 році поліпшити столичну медицину, ми розробили план заходів, який збираємося винести на розгляд Київради.
— Що саме планується здійснити?
— Управління системою охорони здоров’я має здійснюватися, як економічною галуззю. Необхідно щорічно проводити незалежну інвентаризацію лікувальних закладів та економічний аналіз їхньої діяльності. Також потрібно створити єдиний медичний простір та централізований диспетчерський центр: якщо лікарня несе відповідальність за певний напрямок (наприклад, вона нефрологічного спрямування), то хворі мають доставлятися тільки сюди. Це покращить якість обслуговування та зменшить витрати на утримання непотрібного ліжкового фонду. Ще треба запровадити єдину інформаційну систему управління галуззю через комп’ютерну мережу, створити уніфіковану систему господарської діяльності і, нарешті, розпочати навчати кадри для роботи в новій системі охорони здоров’я, яка все ж таки, сподіваюся, буде запроваджена в Україні в недалекому майбутньому.
— Чи не передбачають реформи столичної медицини скорочення лікувальних закладів чи їхню реорганізацію, як це сталося із Центральною клінічною лікарнею, коли медики, аби зберегти свою лікарню, були змушені пікетувати Кабмін?
— Питання скорочення чи ліквідації лікувальних закладів не існує. Щодо Центральної клінічної лікарні можу сказати, що ситуація з пікетуванням Кабміну там пов’язана із політичними іграми певних людей. Колективу цього лікувального закладу постійно надається неправдива інформація, що начебто цю лікарню зробили районною, тобто зменшився її статус. Насправді ж вона як була міською клінічною лікарнею, такою ж і залишилася — без зменшення ліжок і фінансування. Єдине, що змінилося, — вона перестала бути центральною міською клінічною лікарнею. Це пов’язано з тим, що на сьогодні вона не виконує свої основні функції. На мою думку, взагалі у Києві не повинно бути центральних лікарень, усіх їх треба перепрофілювати на вузькоспеціалізовані. Звичайно, будь-які реформи не можуть відбуватися зовсім безболісно. Але в кінцевому результаті все це робиться на користь лікарням і киянам.
