Волинський національний університет імені Лесі Українки за приємною традицією стає одним із перших в Україні, де після Києва презентують нові проекти газети. Заклад і газету єднає давня співпраця й те, що головний редактор Лариса Івшина вже багато років є, як зазначив ректор університету професор Ігор Коцан, одним із найактивніших членів Наглядової ради. Нині книжки «Дня» є в бібліотеках навчальних закладів Волині (цьому, зокрема, сприяє Асоціація випускників ВНУ), а кількість передплатників газети «День» на Волині впевнено зростає.
Минулої п’ятниці головний редактор газети «День» Лариса Івшина зустрілася з волинською інтелектуальною спільнотою під час читацької конференції «Жива історія, яка зобов’язує жити інакше», де представила нову (проте вже раритетну: майже весь тираж розійшовся) книжку з «Бібліотеки газети» — «Сила м’якого знака». Питань, усних і письмових, до Ларисі Івшиної було подано більш як тридцять, а зустріч із головним редактором тривала понад три години. Говорили про Джеймса Мейса й про те, чому сьогодні замовчується його діяльність. Про українців у еміграції й те, що зможе повернути їх додому. Про інформаційне суспільство та його провали. Фотовиставка «День-2011» в Луцьку перебуватиме до 20 січня наступного року, тому волиняни та гості краю ще мають час на власні очі побачити «галерею на колесах», на яку очікує вся Україна. Тож чекаємо на вас у Бібліотеці ВНУ ім. Лесі Українки за адресою: вул. Винниченка, 30А, з понеділка по п’ятницю, з 10.00 до 18.00, у суботу з 10.00 до 17.00.
Більше про живе спілкування й інтелектуальні дискусії в Луцьку — в матеріалі, який вийде в «Дні» цієї п’ятниці.
Юрій ГРОМИК, декан Інституту філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Зазначу, що фотовиставка, як завжди, на дуже високому рівні, достойні роботи, які фіксують погляд, і від них важко відволіктися. Якщо казати про тенденції, то помічаю: щоразу стає більше соціальної тематики. Мені імпонує, що рідше з’являються обличчя політиків, хоча вони в дуже цікавих ракурсах постають, а прості люди, діти — найбезпосередніші й найщиріші, фото з дітьми просто полонять. Багато фотографій, де соціальна тематики загострена до максимальної межі. Вразило фото жебрачки, засипаної снігом. Як правило, книжки порушують проблеми минулого, а фото — це сьогодення. Взагалі я вважаю, що газета «День» — чи не єдине джерело, яке на достойному рівні порушує питання історії України. Через те й ідея видань, й ідея сайта заслуговують на схвалення та повагу. Навіть якщо створення сайта — своєрідна поступка новітнім технологіям, то це позитив, бо газета шукає нові контакти з читачами, це треба вітати. Справді, часто нам простіше зайти на сайт, ніж шукати газету. Але газету ніщо не замінить.
Альона РОМАНЮК, «Кращий студент Волині-2011», радник Луцького міського голови з питань молодіжної політики:
— Я дуже люблю фотовиставки газети «День», щороку ходжу сюди з великим задоволенням, чекаю їх з нетерпінням. Цьогоріч виставка мене вразила, такого напливу почуттів я не відчувала дуже давно: це — сміх, це — радість, це — переживання. Мені здебільшого імпонують роботи непрофесіоналів, оскільки в роботи аматорів вкладається більше душі, вони випадкові й, мабуть, саме тому ловлять ті моменти, які нездатні зловити натреновані фотографи. Вразила робота Максима Дундюка «Туберкульоз», бо це проблема, про яку чомусь зараз мало хто говорить. У будь-якому разі ці фотовиставки — шанс достукатися до людей, до емоцій, до почуттів, тому що в еру інформаційних технологій люди закриваються кожен у собі, кожен хоче відділитися від реальності й зануритися у віртуальний простір, а фотовиставки повертають людину до суспільства, до базових цінностей. Цього року в Інституті філології та журналістики ми зробили фотовиставку студентів. Порівнюючи свої роботи із професійними, ми вчимося, бачимо, що є куди рости. Чула хороші відгуки про нову книжку «Сила м’якого знака» й хочу її придбати.
Світлана КРЕСАК, методист відділу культурно-просвітницької роботи бібліотеки Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Коли ще не маєш досвіду перегляду Фотовиставки «Дня» (як це було зі мною в перші роки спілкування з «Днем») пробуєш оцінювати роботи: якісь мені дуже подобалися, мимо інших проходила байдуже. Але нині відчуваю, що цього робити не варто. Бо якому із двох знімків віддати перевагу? На одному зображена дівчинка, котра мчить назустріч щасливому, вірить, майбутньому. А на іншому — теж дівчинка, котра прийшла у храм... Кожен знімок випромінює стільки добра, енергії. Мені імпонує вислів Олександра Довженка: «Нехай мій твір буде мов та рясна яблуня, з якої кожен може струсити плоди по мірі сил своїх...» І робота Лариси Івшиної у «Дні» здається мені великим розкішним деревом, деревом любові, до якого кожен, хто прагне вільного розкриленого польоту думzки, може струшувати багато плодів, а їх все не меншатиме. Я бажаю, аби урожай з цього дерева був ще щедрішим, а газета мала нових прихильників.
