Дмитру Михайловичу випало жити на перехресті двох століть і тисячоліть, у різні епохи. Не було жодного радянського вождя, який би не захоплювався його голосом. У 1946 році, ще коли він був студентом консерваторії, відбувся його дебют на сцені Большого театру. В ложі аплодували молодому баритону Мао Цзе-Дун і Сталін. Але, як зізнався в інтерв’ю «Дню», надрукованому 26 березня, напередодні свого 80-річного ювілею Дмитро Гнатюк, він ніколи не вважав себе «номенклатурним співаком». Він завжди був безмежно відданим Національній опері України, на сцені якої співав протягом 54 років. Зараз він у рідних стінах іще й вистави ставить. Але й народження української естради також пов’язане з його ім’ям. Воістину, людина- легенда, як сказав Віктор Ющенко, коли вручав позавчора Дмитру Гнатюку, на бенефісі митця, відзнаку Героя України. «Ми всі виросли на ваших піснях», — сказав Президент. Найулюбленіші твори прозвучали того вечора в Палаці «Україна» у виконанні самого Дмитра Гнатюка та його колег. Програма мала назву «А я люблю, люблю, як в юності». Дивно, але разом із співаком юним відчував себе весь зал...
