«...Мене били довго. Спершу кулаками по голові, потім табельним пістолетом, потім пластиковою пляшкою з водою, а коли я падав — ногами», — розповідає про своє перебування у відділку міліції Михайло Коваль із Чернігова. Він «легко» відбувся — переломом ребра, струсом мозку та безліччю синців і забиттів. У сусідній кімнаті паралельно знущалися над його сином. Не наводитимемо розповідь 28- річного юнака після того, як його вивели з кімнати. Видовище було не для людей зі слабкими нервами, і читати про це також буде не дуже приємно. «Син просив мене не скаржитися, казав, що вони взагалі вб’ють нас, — продовжував Михайло Коваль. — Я відповів, що вони зламали його душу, і я вилікую її, добившись правди в суді». Правди в суді добитися не вдалося, але вдалося допомогти правозахисним організаціям, які борються проти тортур в українській міліції. Історія Ковалів, разом з іншими подібними історіями, лягла в основу звіту Асоціації міжнародної амністії (АМА) «Україна. Час діяти: Тортури та жорстоке поводження в міліції». Звіт, який охоплює період із 2001 по 2005 роки й описує використання тортур українськими посадовими особами, презентували вчора. Висновки його невтішні — катують будь-яких причетних до процесу слідства осіб, а також абсолютно сторонніх людей. Харківський Інститут соціальних досліджень провів опитування громадян, які побували під вартою.
З’ясувалося, що 62,4% опитаних відчули на собі «руку» української міліції: 44,6% викручували руки, ноги або шиї, 32,8% били руками та ногами, а 3,8% стверджували, що їх катували за допомогою спеціального обладнання. Дослідження показало, що, крім рук і ніг, найчастіше захисники правопорядку застосовують у роботі з підслідними гумові палиці. Не гидують використанням наручників «протягом тривалого часу» (наприклад, сковують руки під колінами на кілька діб), пластикових пляшок із водою, протигазів, електричного шоку та підвішуванням на металевих прутах. У звіті містяться свідчення реальних людей, які пережили все це на власному досвіді.
Звідки така жорстокість? «Найчастіше міліціонери вдаються до жорстокого поводження і тортур, щоб отримати зізнання у здійсненні злочину», — розповідає Хеза Макгіл, експерт АМА в Україні. Тортури — це спадщина радянських часів, коли існували високі нормативи розкриття злочинів. До 2003 року від міліціонерів вимагали 80- відсоткового розкривання. Для порівняння — розкривання злочинів у європейських країнах становить 20—40%. У 2003 році з українських правоохоронців офіційно зняли обов’язок розкрити вісім із десяти злочинів, але міліціонери продовжують отримують прочуханки від начальства за низький відсоток. Ось і стараються щосили «розколоти» підозрюваних, навіть якщо насправді зізнаватися їм ні в чому. «Міліція не вміє розслідувати злочини, вона не має такої майстерності, — каже фахівець із Харківської правозахисної групи Аркадій Бущенко. — Вони декларують, що їм не треба нічого розслідувати, бо злочинці самі «розколюються». Це такий метод роботи». Міліцейські «раскольниковы», як говорять правозахисники, найчастіше вдаються до вибивання визнання саме в тих підозрюваних, проти яких явно недостатньо доказів.
Іще один «катувальний» мотив — корисливість. Так було у випадку з Михайлом Ковалем. Міліціонери вимагали від Михайла та його сина підписати заяву про добровільну передачу міліції газового пістолету і перфоратора «Бош».
До речі, жорстоким поводженням можуть бути визнані не лише удари палицями по голові, але й... погані умови в ізоляторах тимчасового утримання (ІТУ). Більшість будинків, у яких розміщуються ІТУ, збудовано не пізніше дев’ятнадцятого століття, в них немає необхідного санітарно-гігієнічного обладнання і вентиляції. Якщо додати до цього надзвичайну переповненість ІТУ, отримаємо картину жорстокого поводження. Не буде перебільшенням назвати перебування в СІЗО тортурами — три доби на 5,8 квадратних метрах у компанії з 16 іншими затриманими.
Проблема тортур в міліції порушується не вперше. Цій темі в своїх щорічних доповідях приділяє чимало уваги омбудсман Ніна Карпачова. Так, в останньому звіті від 6 липня 2005 року Карпачова заявила, що тортури й жорстоке поводження в міліції є досить поширеними. У 2003 році до її відомства надійшло 1518 таких скарг, а до Міністерства внутрішніх справ — 32296 скарг протягом 2002 і 2003 років. При цьому потрібно враховувати, що скарги, що є на руках — свідчення лише малої частини нанесених моральних та фізичних збитків.
Нерідко прокуратура відмовляє у порушенні кримінальної справи за фактом тортур у міліції. Громадянам доводиться аргументовано доводити, що їх катували, хоча це якраз робота прокуратури. «У Малині на допиті підозрюваному вибили око, — розповідає юрист Україно-американського бюро з прав людини Тетяна Яблонська. — Прокуратура відмовилася порушувати за цим фактом кримінальну справу. А потім до колишнього підозрюваного додому прийшли чоловіки в масках, вивезли його до лісу, й там «просили» більше не скаржитися».
Альтернатива — скарга до Європейського суду. Сьогодні в Євросуді знаходиться приблизно 30 позовів українців стосовно тортур. Нещодавно громадянину України Афанасьєву вдалося виграти справу проти своєї країни. «Справа Афанасьєва — це класичний випадок тортур у міліції і класичний випадок відсутності розслідування з цього приводу», — говорить А. Бущенко.
Українському уряду правозахисники пропонують рішуче продемонструвати співробітникам міліції, що тортури неприпустимі, абсолютно заборонені і можуть призвести до серйозного покарання. А прокурори і судді, в свою чергу, мають чесно братися за розслідування усіх таких випадків. Такі рекомендації дає АМА. Зрозуміло, що здійснення їх досить проблематичне. Але деяких реальних заходів все ж можна вжити. Наприклад, вести обов’язковий запис всіх допитів на аудіо або відео плівку. Або організовувати постійні перевірки. Так, з 2003 року в Харківській, Сумській та Полтавській областях проходить експеримент з контролю за відділеннями міліції. Мобільні групи можуть в будь-який момент прийти до міліцейської дільниці, зайти до будь-якого кабінету, подивитися, поговорити із затриманими. Правда, у них немає можливості поговорити із затриманим тет-а-тет, що дуже ускладнює процес з’ясування справжньої картини спілкування між працівниками міліції й простими громадянами. «Порушень безліч, — розповідає А. Бущенко. — У нас в ізоляторах тимчасового утримання завжди повно «бомжів». Якщо у вас немає з собою паспорту, ви також можете потрапити під цю категорію і провести 30 днів під вартою без усякого слідства».
Словом, головне почати. Поки що ситуація, що склалася, дуже шкодить іміджу України й заважає її євроінтеграції, як стверджує Хеза Макгіл. Показово, що після помаранчевої революції і зміни міліцейського керівництва, практика застосування тортур абсолютно не змінилася.
