Національна опера України презентувала першу прем’єру цього сезону — балет «Даніела» Михаїла Чембержі.
Можна порадіти, що після тривалої перерви на головній оперній сцені нашої країни почали знову з’являтися твори сучасних українських композиторів. Музику спеціально написав на замовлення театру Михаїл Чембержі. Композитор на цю роботу витратив два роки. У червні була записана фонограма з симфонічним оркестром театру, а потім над балетом почала працювати постановочна група. Сюжет і хореографію здійснила балетмейстер Аніко Рехвіашвілі, диригент постановки — Олексій Баклан, сценографія — Анатолія Іконнікова. Спочатку балет називався «Небесні дзеркала», але перед прем’єрою назву змінили на ім’я головної героїні — «Даніела». Спектакль присвячений темі кохання. Вірніше його пошукам. Це історія поза часом. Головний герой Федеріко (Максим Мотков) шукає чарівну незнайомку, яка йому якось примарилася. Заради неї Федеріко тричі вирушає у «Задзеркалля». У чарівному «Саду каменів» він нібито зустрічає свою дівчину-мару, але виявляється, що це міраж. З наполегливістю закоханого герой знов і знов подорожує «Задзеркаллям», але ні Німфа в «Золотому замку», ні Вакханка з пекла, хоча зовні й схожі на його кохану, але все ж таки не та єдина дівчина. І лише коли Федеріко вже зневірився, що знайде своє кохання, він раптом побачив Даніелу (Наталя Мацак грає три ролі — Німфи, Вакханки та Даніели), дівчину, яка приходить позувати до його дядька-художника, князя Альберто (Дмитро Клявін). Виявляється, що щастя було зовсім поруч…
— Музика Михаїла Чембержі — свіжа, несподівана, лірична й трохи романтична, — сказав «Дню» композитор Євген Станкович. — Писати балети важко. Над лібрето «Даніели» ще можна попрацювати. Гадаю, з часом спектакль видозміниться. Головне, що в цьому балеті є міцна музична основа. Звісно, в ідеалі хочеться, щоб сюжет мав сильну драматургію, як, наприклад, у «Ромео і Джульєтті» або «Попелюшці»... Музика — це підмурівок, а він у спектаклі є, й це головне».
Дійсно, музика М. Чембержі дуже лірична, ритмічна, має багатий мелодизм, а от до хореографії та лібрето у глядачів виникають питання. Перше відділення — це фактично дивертисмент. Симпатична картинка (костюми, декорації), але балет — це все- таки не концерт, а спектакль з драматургією: зав’язкою, розв’язкою. А саме цього в «Даніелі» немає. Публіці показують набір поз, танцювальних па, не пов’язаних між собою. Сюжет провисає, і його, на жаль, не рятує навіть гарна музика М. Чембержі. Акторам нічого грати, а яскравих, цікавих хореографічних, режисерських ходів практично немає! Про психологію розкриття образів взагалі не йдеться. Є «нарізка» з різних балетів. Образи героїв подані схематично. Федеріко метушиться на сцені, зображаючи паніку, Даніела — наївна, Німфа — підступна, Вакханка — сексуальна. І вся дія «задрапована» в яскраві костюми й декорації а-ля ампір. Загалом вийшов середненький спектакль, що не вимагає від танцівників великої самовіддачі (та й не танцюють вони, а більше ходять по сцені). Тому глядачі просто спостерігають за дією, абсолютно не співпереживаючи тому, що бачать. Сидиш у залі, слухаєш гарну музику, намагаєшся зміркувати — де Софі (Христина Шишпор), а де Даніела (Наталя Мацак), які, виступаючи майже в однакових костюмах, за задумом постановників, морочать голову не лише Федеріко, а й глядачам. Проте дуже скоро цей «ребус» набридає розгадувати, й публіка просто спостерігає, як під музику рухаються артисти. Концерт вийшов симпатичний, а спектакль не захопив глядачів, і щойно закрилася завіса, вони поспіхом пішли по домівках, до телевізора, щоб дізнатися: хто ж переміг у «Танцях з зірками» — ось де була інтрига й справжнє шоу! Погодьтеся, дивно, що, виходячи з театру, публіка не обговорювала побачене, а робила прогнози, хто переможе: Зелінський — Шоптенко чи Могилевська — Яма? Проте феномен «Танців з зірками» — це зовсім інша історія, про яку «День» пропонує поміркувати в наступному номері нашої газети.
