А може, хитрі торговці просто прибіднюються?
З Надією Мирончик, яка торгує ходовим товаром — оселедцями, виводимо її «дебет- кредит». 90 гривень патент, 27 — бронювання місця, ринковий збір 4 гривні щодня, 50 копійок в’їзд, 15 — медогляд і через кожних десять днів ще 15 гривень за ветеринарний аналіз продукції. Лише прямих затрат виходить близько трьохсот гривень. А ще ж транспорт, дорога: товар завозиться з Польщі. Ніяк не схоже, щоб оселедці озолотили цю представницю ринкової стихії. Тридцять зайвих гривень за патент — відчутна для неї сума.
Депутати, звичайно, дбають про міський бюджет. Однак немає підстав сказати, що про нього не дбають підприємці. Торік, коли Володимир-Волинський готувався відзначити 800-річчя Галицько-Волинського князівства, саме за їхні гроші впорядкували ринки. Та й місто має напрочуд привабливий вигляд. Міський голова Петро Саганюк з задоволенням повідомляє, що пенсіонери і бюджетники одержують свої пенсії та зарплатню без будь- яких затримок. Як за радянських часів. То невже задля цього торговий люд треба випрати і викрутити? До речі, він не просто прохає скасувати надмірні побори, він пропонує альтернативне джерело надходжень у рідний міський бюджет. Біля одного з ринків є шматок землі площею понад 700 квадратних метрів. Його навіть почали асфальтувати, однак не закінчили. Торговці згодні довести його до «ринкового» ладу за власний рахунок. Влада не дозволяє, історична зона — каже вона. Взагалі, весь Володимир- Волинський — історична зона. А на тому біляринковому шматку безпатентні бабусі все одно якимось молоком торгують.
Ну а як же все-таки з патентами? Депутати вирішили створити комісію — вивчити питання — і через два тижні розглянути його повторно. Якщо хочеш поставити справу на гальма, створи комісію... При цьому голова асоціації підприємців середнього та малого бізнесу «Бізнес-Володимир» Оксана Новикова експресивно попросила депутатів: «Тільки ви пам’ятайте, що у підприємців, як і в кожного з вас, одна шкура, а не три!»
Найпереконливіший «шкурний» показник — це цифри бюджету. Вони практично розставляють усі крапки. За минулий рік у міський бюджет надійшло майже 6 мільйонів гривень. Від підприємців — отих самих базарників — 390 тисяч. Тобто 6,5 відсотка. Три чверті зі згаданих осіб підвищення податків навіть не помітять: у них достатньо прибутковий бізнес. Із сльозами до дверей міськради прийшли лише ті, що завозять товар не фурами, а «кравчучками» та «кучмовозами». Вони не невдахи. У них просто дрібний бізнес. Підвищення вартості їхніх патентів збільшить надходження до міської скарбниці в кращому випадкові на одну десяту відсотка. Це якщо вони залишаться на базарах, а не опиняться на біржах праці. Зрештою, вони можуть перейти на авансові платежі, щоб отримувати субсидії, але це вже не прибуток, а збитки для міського бюджету. То заради чого город городиться?
Ми звикли до стереотипу «дрібний та середній бізнес». Приклад Володимира-Волинського переконує, що ці поняття пора розмежувати. Інакше мільйони громадян України, котрі намагаються вижити за рахунок маленької, але своєї справи, такої можливості будуть позбавлені.
