У Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» поставили виставу «Момент кохання» за оповіданням Володимира Винниченка «Момент». Режисером-постановником є актор Театру ім. І. Франка Тарас Жирко, який вже спробував себе у режисурі на рідній сцені.
Ця моновистава у «Сузір’ї» є другою постановкою тексту українського класика за цей сезон — у Театрі ім. І.Франка декілька місяців тому поставлено невідому п’єсу Винниченка «Дорогу красі». Отже, можна справедливо зазначити, що автор повертається на українську сцену. Як відомо, тексти Володимира Винниченка — досить непрості для сценічного прочитання: збалансована психологічна напруга, філософічність, стилістична європейськість вимагають від актора серйозного осмислення внутрішніх конфліктів персонажа. Мабуть, саме тому творці вистави «Момент кохання» запропонували у моновиставі не тільки інтимну сповідь героя (Євген Нищук), але й досить насичений ілюстративний візуально-музичний ряд, що завдяки емоційності на певному етапі був своєрідним порятунком для актора.
Історія однієї миті кохання, свободи, перемоги над смертю — життя за межею — не лише переказується героєм, але й демонструється на відео. Він, неначе сповідуючись, у ретроспективі подає її у філософському ключі, апелюючи до життя комах. Адже існування людини таке ж миттєве, а межі у прояві почуттів — значно суворіші. До речі, зі спогадів, на екрані з’являється Панна (Інна Цимбалюк), котра й подарувала героєві ту саму мить...
Досить цікавим є сценографічне вирішення: великий екран розділено на три частини, трансльовані картинки швидко змінюються, що дозволяє глядачеві сприймати декілька просторових вимірів одночасно.
У виставі звучить авторська музика відомого композитора Романа Гринькова, а також популярного гурту «Океан Ельзи» — остання, можливо, не настільки доречна, проте емоційно виправдана. Й картинки на екрані під музичне оформлення іноді сприймаються як цілком автономна історія — як у сюжетному, так і в художньому сенсі.
Іноді здається, що текст Володимира Винниченка у форматі вистави потребує більш чіткої образності й розлогої метафоричності — певного часу хочеться позбавитися деякої буквальності вистави «Момент кохання». Разом з тим, атмосферність сценічної історії, смислова глибина дозволяють зчитувати її цілісно, вдумливо, емоційнозосереджено. Саме тому можна справедливо говорити про те, що «Момент» у «Сузір’ї» все ж таки відбувся — сповідальний, ніжний, театральний.
