У дебютній грі з чемпіонами Литви — командою «Каунас» — наші чемпіони досить довго не могли перебудуватися із тренувального режиму контрольних ігор в Києві. Лише пропустивши гол від добре організованих литовців, кияни додали в темпі і з величезними труднощами вирвали перемогу — два м’ячі, достатні для цього, провели Ідахор та Ващук — 2:1. Наступного вечора суперником «Динамо» був чемпіон Азербайджану — команда «Шамкір», більш технічна за литовців, проте менш організована. Аби не хвилювати організаторів, кияни цього разу досить швидко вирішили всі проблеми, захопивши ініціативу з перших хвилин і забивши в дебюті два м’ячі. Спочатку в контратаці відзначився Боднар, а потім з його ж подачі забив Хацкевич. Остаточний рахунок 3:0 на нашу користь встановив Гавранчич.
У перших двох іграх тренери «Динамо» задiяли понад двадцять футболістів, тому говорити про нові риси в грі команди поки не доводиться. Та й суперники, попри колишню братську дружбу, не ті, аби перевіряти на них силу динамівців. Єдине, що можна відзначити, — поступове відновлення форми Косовським та Кардашем, котрі долучилися до результативних атак у першій грі. Кардаш і на другий день зіграв доволі симпатично. А вівторка «Динамо» без якихось ускладнень перемогло таджицький клуб «Регар-ТадАЗ» (Турсунзаде) — 2:0. М’ячі на рахунку Чернаба та Ідахора. Вчора пізно ввечері кияни в 1/4 фіналу Кубка Співдружності зустрічалися з туркменістанським клубом «Ніса» (Ашгабад).
Росіяни не були б самими собою, якби не намагалися надати турніру політичного забарвлення. Гасло Кубку — «Футболісти всіх країн єднайтеся!», викликає приємні асоціації у ностальгічних москвичів, до того ж вся московська преса тлумачить проведення Кубку Співдружності виключно як торжество ідей об’єднання колишніх братніх народів, які ніяк не можуть один без одного, в даному разi — у футболі. Реально ж турнір у Москві, попри свою десятилітню історію, навряд чи претендуватиме колись на щось більше, ніж місце для передсезонної підготовки одних, і демонстрації своїх можливостей іншими.
Завдяки вже згаданому вище газовому спонсору турнір у Москві проходить у найкращому залі, а командам-учасницям навіть заплатять призові гроші. І нехай весь призовий фонд турніру менший за призовий фонд одного матчу справжньої Ліги чемпіонів, це надає іграм досить цивілізованого вигляду. Окрема історія — покриття арени, на якій проходять ігри. На вимогу чемпіонів України в палаці «Олімпійський» постелено нове синтетичне покриття, схоже на те, яке є у киян в манежі Кончі-Заспи. Як зізналися організатори, килим цей вони позичили у друзів, імена яких не оголошуються, і одразу ж пiсля закінченню турніру мають покласти на місце, тобто віддати назад.
Ігри турніру без зайвих пояснень підлаштовано під головних героїв — чемпіонів Росії та України. Лише ці команди проводять всі ігри в «Олімпійському», іншим через раз доводиться виступати у тісному спартаківському манежі, де ніякого нового килима, ясна річ, ніхто не стелив. На головній же арені досить приємна атмосфера, за квитки вартістю приблизно у вісім гривень подивитися ігри приходять до п’яти тисяч глядачів, серед яких чимало уболівальників нашого «Динамо». Це і просто приємно, і зобов’язує футболістів грати не тільки для тренерів, тобто краще.
Приблизно таким самим безхмарним є просування по турніру московського «Спартака», який грає у найзручніший для публіки вечірній час і теж впевнено обігрує своїх опонентів, покликаних організаторами футбольно єднатися. Поки що не видно перешкод, які б завадили зустрічі у фіналі запланованих заздалегідь команд. Тоді очікується максимальна глядацька аудиторія, і квитки будуть дорожчими — до 150 російських рублів.
І наостанок про телебачення. Ігри за участю лідерів показує лише сьомий московський канал, один із півфіналів і фінал планує транслювати ОРТ. Чи побачать щось із цього українські шанувальники футболу, поки невідомо. Хоча фінал «Спартак» — «Динамо» був би для українців цікавішим, ніж черговий двобій італійської чи англійської ліги.
