Коли іслам не вийшов ще за межі Аравійського півострова, Курбан-байрам святкувався з обов’язковим відвідуванням Кааби. Пізніше, коли іслам поширився всім світом, хадж став заходом, що дорого коштує і здійснити його міг не кожен. Тому святкування проводиться безпосередньо в місцях мешкання, а хадж здійснюють лише окремі правовірні. Вважається, що за своє життя кожен мусульманин повинен хоча б один раз здійснити паломництво до Мекки. Згідно з правилами ісламу основою хаджу є стояння біля гори Арафат на дев’ятий день місяця Зулхид-же в Мецці на південному сході Мукеррема до заходу сонця. Після цього треба сім разів обійти навколо Кааби. Під час хаджу здійснюється також надягання іхраму — одягу з білої матерії навколо стегон і на плечі, кидання каміння в долині Міна, семикратна пробіжка (сай) між горбами ас-Сафа і аль- Марва; також паломники цілують «чорний камінь», читають багаторазові молитви, п’ють воду зі священного колодязя Замзам і здійснюють інші обряди, відповідно до легенд.
Згідно з традиціями, кожен багатий мусульманин, як розповідає знавець кримськотатарських народних звичаїв та обрядів Рефат Куртієв, повинен зарізати сам або попрохати іншого зарізати вівцю, козу, бика або верблюда (в залежності від своїх можливостей). М’ясо тварини роздається злидарям, сиротам, самотнім старим, при цьому замолюються гріхи правовірного й вони отримують від Бога благословення своїх діянь.
Існує декілька схожих одна на одну легенд виникнення свята Курбан-байрам. Одна з легенд, за версією Рефата Куртієва, свідчить, що перша дружина пророка Ібрагіма, Сара, була бездітною. За її згодою він взяв за дружину рабиню-єгиптянку на ім’я Хаджара (за версією з Біблії вона має ім’я Агара). Незабаром Сара дізналася, що Хаджара готується стати матір’ю. Сара із заздрості звела наклеп на неї і Ібрагім вигнав Хаджару зі своєї родини й залишив її в пустелі. Там вона народила сина. У пошуках води, щоб обмити сина й напитися самій, вона сім разів пробігла відстань між горами Сафа і Марва. Не знайшовши води, вона у відчаї піднесла руки догори й крикнула: «О Господи, почуй мене!». У цей час хлопчик тупнув ніжкою, і на цьому місці задзюркотав струмочок. Нині це джерело називається Замзам. Навколо нього й виник згодом місто Мекка. Ібрагімові стало відомо, що в нього народився син у пустелі. Він розшукав дружину з сином там, де залишив їх. Вночі він почув «голос», який вимагав від нього принести сина в жертву Аллахові. Вдень батько взяв ножа й приставив до горла синові. У цей час Бог послав Джебраїла, який відвів ніж від горла сина й звелів замість сина принести в жертву барана. Тоді Ібрагім вигукнув «Немає Бога, окрім Аллаха!».
Пройшли роки й Ібрагім із сином продовжували служити Богові. Вони побудували в Мецці храм — Каабу, де зберігається Чорний камінь, що впав iз неба. При святкуванні Курбан- байрама дотримуються певних традицій і правил. Кримські татари починають готуватися до нього за декілька днів. Упорядковуються господарські приміщення, прибирається дім та подвір’я. День перед Курбан-байрамом називається Арфе куню, а ніч між Арфе куню і першим днем Курбан-байрама — Арфе геджеси — Найбільша ніч. Ця ніч називається однією з десяти благословенних ночей для мусульман.
У день свята після ранкового святкового намазу в соборній мечеті виконують обряд жертвопринесення. Тварина має бути самцем однорічного віку без будь-яких вад, з цілими зубами та ріжками. Заздалегідь над ним читається спеціальна молитва. Ножі повинні бути вигострені заздалегідь. Очі тварини мають бути зав’язані хусткою. На його голову накладається хна, а до рота вкладається льодяник.
За звичаєм м’ясо жертовної тварини не миється. Воно розрубується на дрібні шматки. Його варять у воді, додаючи лише цибулю та сіль, а влітку — зелень. Протягом трьох днів родина має спожити третину м’яса жертовного барана, пригощаючи всіх гостей, що прийшли з привітаннями. А дві третини м’яса роздається бідним та самотнім, тим, хто не може принести в жертву барана. Шкура жертвується в подарунок храмові. Цього дня мусульмани також відвідують могили, вітають один одного зі святом, виїздять до Азізам, тобто святих місць.
Крім того, також і в ці святкові дні мусульмани роздають фітр — милостиню, що приблизно дорівнює вартості 1,5 кілограма пшениці на кожного члена родини, і зекят — борг всіх заможних мусульман, як чоловіків так і жінок. Вони зобов’язані віддавати на користь бідних щорічно одну сорокову частину своїх багатств. Не обкладаються зекятом жіночі прикраси, оздоблення дому, меблі, килими, автомобілі й інші транспортні засоби, а також тварини, що використовуються в домашній роботі. Не обкладаються ним також будинок, квартира, сад, садова ділянка, майстерня, крамниця, поле, готель, але обкладається зекятом прибуток від цієї власності, який використовується його господарем понад рік. За мусульманськими правилами зекят не дається близьким родичам і подружжям один одному, а також тому, хто сам повинен давати зекят і не мусульманинові та мечеті. Фітр, тобто милостиня, подається кожним мусульманином бідним мусульманам, звичайно, напередодні всякого святкового намазу. Звичайний розмір фітру, що встановлено правилами, повинен дорівнювати за вартістю 1460 грамам пшениці, або 2920 грамам вівса, сушеного винограду, хурми чи відповідної їм суми грошей iз кожного члена родини.
У свята, особливо в такі великі, як Курбан-байрам, мусульмани особливо ретельно ставляться до виконання своїх обов’язків. Іслам виділяє декілька видів таких обов’язків: оберігати дух і свою плоть від тілесних і моральних хвороб; також це взаємні обов’язки перед сім’єю і родичами — батьків перед дітьми і дітей перед батьками, братів і сестер один до одного, молодших перед старшими.
