Доки він ходив, доти його можна було шукати у музеї, який Григорій Олександрович Гуртовий сам же і створив далекого 1957 року. У волинське містечко Торчин він приїхав із Запорізької області, рятуючись від післявоєнного голоду. Дитиною вижив під час Голодомору 1933 року, під час Другої світової війни потрапив у полон і був у німецькому концтаборі. Як тисячі східняків, знайшов на Західній Україні не тільки хліб і до хліба, а й нову батьківщину. Працював журналістом у районній газеті й так зацікавився історією навколишніх з Торчином сіл, що почав збирати матеріали, які й стали згодом експонатами музею. Це був перший на Волині музей на громадських засадах, що і нині не втратив своєї індивідуальності й неповторності, а його творець став моральним авторитетом для волинян.
Ми часто спілкувалися з Григорієм Олександровичем, бо він завжди відгукувався на прохання газети «День» прокоментувати ту чи іншу подію суспільного життя. Пам’ятаю, розказував, як прощався з експонатами, питаючи, на кого ж їх залишає. Адже у народному історичному музеї Торчина нині — чимало справді унікальних речей. Та ще й Гуртовий виховав і цілу плеяду істориків та краєзнавців, яким близька і дорога історія рідного краю. Крім музею, Григорій Олександрович залишив і 10 монографій та сотні статей з історії Волині.