У Старобільську (Луганська обл.) делегація Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва у Варшаві на чолі із секретарем цієї організації Анджеєм Кунертом, міністром, доктором історичних наук, вшанували пам’ять загиблих тут у 1939—1940 роках 48 польських офіцерів. Щороку делегації з Польщі приїздять на Старобільський цвинтар, де для їхніх офіцерів відведено спеціальний квартал. Метою приїзду була не лише дань шани до загиблих, але й бажання встановити меморіальну дошку з прізвищами похованих тут польських військовополонених. Нагадаємо, що в Харкові меморіальний комплекс польським офіцерам поставили ще 2000 року.
Історія того, як на Луганщині опинились польські офіцери, почалася 1939 року, коли СРСР і Німеччина поділили Польщу і взяли в полон понад 200 тисяч військовополонених. Сюди звезли майже всіх офіцерів із району оборони Львова, взятих у полон попри акт про капітуляцію, який гарантував їм свободу, серед них майже 600 льотчиків. У Старобільському таборі було 20 професорів вищих навчальних закладів, 400 лікарів, кілька сот юристів та інженерів, 100 вчителів, літераторів, журналістів, громадських діячів довоєнної Польщі. Більшу їх частину було передано німецькій владі, а решту розподілили у радянські табори НКВС, зокрема, й у Старобільський. Тут у колишньому православному жіночому монастирі утримували понад три тисячі військовополонених. Пізніше їх перевезли до Харкова, де розстріляли, але в Старобільську на той час померло від хвороб і розстрілів під час спроб втечі 48 офіцерів. Їх поховали на старому міському кладовищі.
Починаючи з 1992 року, за ініціативи представників польських національно-культурних товариств Луганської області і прихожан Римсько-католицької церкви «Різдва Пресвятої Богородиці» Луганська проводять щорічні поминальні служби за загиблими польськими офіцерами на цвинтарі в Старобільську біля Хреста пам’яті і покладають квіти до меморіальної дошки, встановленої 2004 року при жіночому монастирі, де розміщувався табір польських військовополонених.
Володимир СЕМИСТЯГА, доцент кафедри історії України ЛНУ імені Т. Шевченка, голова Луганського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта»:
— У Старобільську знаходилася друга в тоді ще Ворошиловградській області в’язниця НКВС на території місцевого монастиря. Сюди й етапували колишніх офіцерів, лікарів, учителів, тобто освічених громадян Польщі. Це злочин сталінської системи. Ті, що залишилися живими, написали у своїх книжках про те, що відбувалося у Старобільську. Сьогодні — це пам’ять тих, хто залишився живим, їхніх дітей, пам’ять про батьків і дідів. Ми маємо робити все можливе, щоб їхні поховання залишилися.
