Учора в рамках IІІ Львівського міжнародного конгресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє» розпочалася триденна науково-практична конференція за участю 400 осіб, що приїхали до Львова з 28 країн світу та всіх областей України. Найбільше українців до міста Лева делегували Російська Федерація та Латвія (по тридцять осіб).
На конференції, зокрема, йшлося про те, що, за різними оцінками, зараз за межами України проживають 20 мільйонів українців. Називали з подачі Оксани Білозір й цифру 25 мільйонів, яку народний депутат нещодавно озвучила на круглому столі, на якому було винесено в обговорення її законопроект на підтримку української спільноти за кордоном. Говорили й про те, що на становлення українських громад, на їхній розвиток і структурування впливають кілька факторів, серед яких — політика країни проживання, політика країни походження, взаємини між країною проживання і країною походження, активність громад та, що дуже важливо, — активність особистостей. Промовці наголошували, що в Україні на державному рівні відсутня стратегія співпраці із українцями за кордоном.
Йшлося про три основні гілки української діаспори: західну, яка утворилася понад 100 років тому і живе на Американському континенті; східну, що утворилася на пострадянському просторі, і так звану четверту хвилю еміграції. В тих країнах, що діють за міжнародними нормами на підтримку нацменшин, українським громадам функціонувати легше. Наприклад, у Канаді створено прекрасні умови для української громади, і про це свідчить, зокрема, система української освіти (йдеться про двомовні школи, де викладають і українською, й англійською). Згадували й про вищі українознавчі студії, і в цьому сенсі як показові називали Сполучені Штати Америки ій Бразилію. На думку делегатів конференції, непогано почувають себе українці й у Європі (в Італії, Португалії та Греції). Тобто в контексті цих країн радше треба говорити про активність українців — наскільки вони можуть активно працювати, тому що країни, де вони проживають, надають такі можливості — є українські церкви, українські школи, українські громади, які вже заявили про себе. Найважча ситуація з українцями у Російській Федерації, де найбільша українська громада у світі — три мільйони. Як розповіла «Дню» представниця Краснодарського громадського об’єднання «Співдружність Кубань — Україна» Олена Давиденко, за міжпереписний період із 1989 до 2002 року півтора мільйона українців РФ перестали ідентифікувати себе з Україною: «По-перше, тому, що в Росії не було умов для розвитку українських громад; по-друге, тому, що були погані міждержавні відносини, що також не сприяло розвиткові українства в Росії; по-третє, самі громади не були активними».
Ірина Ключковська навела у своїй доповіді, зокрема, такий приклад: «Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою (МІОК) започаткував проект «Українській освіті в Росії», до якого активно долучилося Львівське міське управління освіти. У проекті взяли участь найкращі львівські школи, які готові цілеспрямовано працювати для українських шкіл у Росії, яких є лише дев’ять.
На зв’язок із цими школами наш інститут вийшов ще півроку тому. Виявилося, що до співпраці готові лише чотири школи — решта проігнорували унікальну можливість і працювати, і отримувати навчально-методичне забезпечення, і проводити обміни дітьми й педагогами».
«Про освіту треба багато говорити, — вважає директор МІОК, — тому що це один із основних факторів збереження ідентичності українця за кордоном. Там, де працюють українознавчі студії, набагато більше шансів українцям зберегти свою етнічність».
Часто згадують на конгресі про Омеляна Пріцака — творця так званого гарвардського чуда (видатний український історик, сходознавець, засновник Українського наукового інституту й українознавчої програми в Гарвардському університеті, професор. — Т.К.). Також про Оксану Пахльовську — професорку Римського університету, авторку «Дня», яка самотужки, без допомоги офіційного Києва, розвиває в Італії українознавчі студії. А ще — про Василя Бабенка, професора Уфимського університету, який дуже активно докладав зусилля не тільки до того, щоб створити окремі українські освітні заклади в Башкортостані, а й цілу систему української освіти, починаючи від дитячого садочка до вузу.
Конференція триває. За її підсумками приймуть рішення. Передбачається, що в документі буде звернення до Кабінету Міністрів про створення окремого відомства, яке б координувало діяльність зв’язків із українською діаспорою. «А наразі ні у влади, ні у самого суспільства, на жаль, нема такого розуміння», — констатували учасники конференції, оцінивши в такий спосіб ставлення до української діаспори всіх керівників незалежної України.
Зокрема, у своєму виступі президент Світового конгресу українців Євген Чолій наголосив, що в Україні де-факто відбувається впровадження другої державної мови — російської, яка насправді не потребує захисту. «Також нова влада переписує історію — у світлі московської інтерпретації. Світовий конгрес висловлює своє глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що саме в день інавгурації новообраного президента України з його офіційного сайту було знято тематичний розділ про Голодомор 1932—1933 років. Ми вимагаємо, щоб Янукович після свого виступу на сесії ПАРЄ публічно заявив, що Голодомор є геноцидом українського народу». Гостро критикувала Президента України й голова Європейського союзу українців Ярослава Хортяні: «Янукович має бути Президентом всіх українців. Він мав бути тут і вислухати нашу думку, як зробив би президент кожної європейської держави».
Свою точку зору «Дню» висловила директор МІОКу: «На мій погляд, ця зустріч важлива, і я розглядаю її як зустріч двох президентів. Добре, що Президент Янукович погодився прийняти президента Чолія — мусить бути діалог. Наскільки я зрозуміла із повідомлення на сайті Президента України, йдеться про утвердження іміджу України у світі. Можливо, світове українство й візьме на себе цю функцію. Хоча, як на мене, про це передчасно говорити, бо світове українство не погоджується з певними речами у політиці, що зараз відбуваються в Україні».
Гарним і теплим штрихом напередодні напруженої роботи стала церемонія відкриття конгресу, яка відбувалася у Шевченківському гаю (у Музеї народної архітектури по побуту), де у квітні, як ми вже писали, за участю головного редактора газети «День» Лариси Івшиної, було закладено Сад світового українства. Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», який організував цей потужний міжнародний захід, розповіла присутнім, що гарна ідея головного редактора «Дня» має продовження. «Нещодавно ми отримали інформацію із Татарстану, що українська громада Нижньокамська, за прикладом Львова, висадила калинову алею», — сказала Ірина Ключковська.
У львівському саду всі саджанці гарно вкоренилися. А яблунька українців Латвії навіть вродила одне яблучко. Учасники конгресу пов’язали на деревця стрічки, що символізують країни їх мешкання. До акції долучилися віце-консул Генерального консульства Республіки Польща у Львові Марцін Зєнєвіч та Генеральний консул Російської федерації у Львові Євген Гузєєв.
Про подальший перебіг IІІ Міжнародного конгресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна в міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє» — у наступних числах «Дня».
