Учора в УНІАН відбулася перша прес-конференція глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (Шевчука). Оскільки всіх цікавить, якими будуть його перші кроки й подальші дії, то стратегія розвитку Української греко-католицької церкви стала головною темою зустрічі з журналістами. «Я називаю себе духовним сином і послідовником Блаженнішого Любомира, — розпочав свою чітку коротку промову новообраний предстоятель. — Тож вважаю за честь продовжувати все, що він започаткував, заклав фундамент чи почав будувати. З іншого боку, у 2006 році Синод єпископів ухвалив програму нашої діяльності на наступні десятиліття, яка сформульована у лаконічній фразі — «Святість об’єднаного Божого люду». На практиці це означає: по-перше, вести людей до святості, а по-друге, дбати про єдність УГКЦ, поширеної по всьому світові. Говорячи про єдність, також маю на увазі нашу відкритість до інших церков київської традиції. Я окреслив загальну перспективу. Тепер про найближчі десять років...». У план найближчих десяти років, зокрема, входять: євангелізаційна діяльність (проповідування Божого слова); освіта духовенства (воно повинно бути ефективним не тільки в сьогоднішньому часі, а й у майбутньому); опіка молоддю (оскільки Церква отримала молодого главу, цілком природно, що найперше він промовлятиме до молодих) і, насамкінець, інкультуризація. «Потрапивши в латиноамериканську культуру, запитував себе: що то — бути східним християнином в Південній Америці? — продовжив предстоятель. — Відчувши з боку аргентинців надзвичайну цікавість до візантійської традиції, почав поміж них проповідувати іспанською мовою, часто перекладаючи притаманні нам церконослов’янські чи грецькі поняття та сталі вирази. Тоді подумав, що то — ще одна наша місія. До речі, не тільки за кордоном, а й в Україні, де часто сучасні люди не розуміють багатьох «закостенілих» слів, що вживають духовнослужителі... Знаєте, один молодик в Аргентині цікаво сказав: «Владико, якщо церква — музей, де добре зберігаються культурні експонати, туди можна прийти раз на рік. Але жити в музеї, то вже вибачте». Тож ми прагнемо, щоб наша Церква була живою!».
Далі спілкування перейшло у формат питань-відповідей. Цілком зрозуміло, що одне з ключових було про подальші взаємини з УПЦ МП, адже його представники вперше прийшли на подію греко-католиків — інтронізацію. «Ми рухатимемося до конструктивного діалогу та співпраці, — відповів предстоятель. — Нещодавно я побував на міжнародному конгресі відомої благодійної організації «Церква в потребі». Там, зокрема, були присутні префект Папської ради у справах єдності між християнами кардинал Кох і керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон Алфеєв. Ішлося про необхідність створення стратегічного альянсу між двома Церквами — Католицькою та Російською православною. В якому сенсі? Митрополит Іларіон пояснив, що мова ведеться про те, щоб разом відстоювати традиційні християнські цінності. Тобто не боротися з ісламом у Європі, натомість боротися за сильних християн. Греко-католики дуже комфортно почуваються в такому альянсі. Більше того, у вітальному листі до мене саме про це говорить Митрополит Володимир (Сабодан)».
Що стосується відносин із владою, то глава був лаконічний: «Коли днями мені поставили провокативне запитання, мовляв, як ставлюся до президента, я відповів, що є громадянином України й маю обов’язок його поважати. Сподіваюся, що він також поважатиме й мене».
Дедалі питання звучали все особистісніші — журналісти не приховували, що хочуть більше дізнатися про нового главу як людину. «Чи боюся? — перепитав Блаженніший Святослав. — Трохи страхаюся. Як мурашка перед горою. Однак, з іншого боку, відчуваю велику впевненість, тому що Блаженніший Любомир зі мною. Кажуть, що кожен з нас народжується людиною, та потім все життя ще мусить ставати нею. Так і тут. У цих днях я народився як патріарх Церкви, а тепер, мабуть, роками буду ставати ним». «До речі, Гліб Лончина, наш єпископ з Англії, заспокоював мене, — вів далі предстоятель. — Він наводив приклад Єлизавети ІІ, яка посіла монарший трон у 26 років. Ставши королевою, відразу почала відвідувати країни, що належать до британської співдружності. Отож я нині їду до Риму. Як повернуся, відвідаю всі єпархії та екзархати в Україні. Напросився вже в гості до патріарха Філарета. Постукаю й до інших. Нікому не буду нав’язуватися, але всім простягатиму руку. І таке особистісне спілкування допоможе зруйнувати упередження та стереотипи».
Також розповів, що має прізвисько, як у футболіста Андрія Шевченка, — Шева. Його придумали семінаристи. Грає на скрипці. В Аргентині брав її до рук, коли ставало тужливо. Виконував Мирослава Скорика. У Церкві главу жартома називали мандрівним єпископом — багато їздив по світах. Тепер живе в резиденції Блаженнішого Любомира, їздить на його авто та з його водієм.
Відчувається, що Блаженніший Святослав мав досвід навчання й загалом життя за кордоном. Він говорив аргументовано, відкрито й невимушено, розбавляючи «теоретичну» частину жартами та послуговуючись цікавими прикладами. Тим, очевидно, і захопив мене й моїх колег — ми проводжали його оплесками.
