У Меморіальному музеї композитора проводиться чимало заходів, а в суботу тут зібрались не лише дорослі, а й діти, щоб побачити нову версію знаменитої лисенківської «Кози-Дерези»...
Композитор, піаніст, диригент, фольклорист, педагог і громадський діяч Микола Лисенко став основоположником нової української національної музики. До його авторських винаходів належить і новий жанр — дитяча опера. Так, протягом п’яти років (з 1888 до 1893) з-під його пера вийшло три дитячi опери за мотивами народних казок — «Коза-Дереза», «Пан Коцький» і «Зима й Весна, або Снігова краля» (усе написано на лібрето Дніпрової Чайки). «Коза-Дереза» стала своєрідним подарунком Миколи Лисенка своїм дітям. Саме вони з допомогою приятельки родини Лисенків — Лесi Українки — і здійснили першу постановку щойно створеної майстром опери. Спогади членів родини свідчать, що Леся Українка стала не лише режисером дитячого дійства, а й власноручно виготовила костюми для імпровізованої вистави. Показово, що Музей саме доброї приятельки композитора — Лесі Українки — зараз розташований поряд із Музеєм імені Миколи Лисенка, будівлі, де, між іншим, сам музикант мешкав протягом двадцяти років. Саме там днями відбулася постановка лисенківської «Кози-Дерези» учнями Київської музичної школи №26.
За свідченнями сучасників, Микола Лисенко дуже любив театр. Композитор писав багато опер і взагалі працював на його розвиток. А починався театр для Лисенка саме з дітей як символу майбутнього, тих, хто передаватиме естафету поваги до народної творчості прийдешнім поколінням. Такий підхід до виховання молодого покоління зараз підтримує внучка Миколи Лисенка Аріадна Остапівна Лисенко, професор консерваторії й піаністка. Працівники Музею імені Лисенка за значну допомогу і підтримку називають її «мама Рада». Арiадна Остапівна, а також прапрапраправнучка Миколи Лисенка були присутні на виставі у музеї. Рада Остапівна проспівала всю оперу разом із дітьми. За її словами, кожен рядок вона і досі знає напам’ять: «Це моє дитинство. «Коза-Дереза» жила у нас в сім’ї. Наприклад, якщо треба було нас налякати чи посварити, тато співав арію Вовчика. Усі герої впліталися в наше родинне життя».
Чудово вплелися усі музичні герої опери — починаючи від підступної Кози-Дерези, закінчуючи відважним Раком-Небораком, в дитячі образи і голоси. А ще, як сподіваються головні організатори свята — працівники музею і педагоги музичної школи, вплелися вони і в дитячі душі. Завдяки цьому постановка приречена стати не просто черговим заходом для вшанування пам’яті композитора-класика, а й спробою виховання покоління, не байдужого до мови, фольклору і спадку українських митців.
— Зараз дітям не зовсім близькі народні пісні, але через таку оперу вони їх краще відчуватимуть і розумітимуть, — сказала Аріадна Остапівна. — Адже музично- драматична лисенківська школа була призначена і для дорослих, і для дітей. Рух і звук, пісня і вистава йшли разом. Це дуже важливо, що фольклор діти пізнають через виставу, так вони відчувають його органічно. Через рухи народні пісні починають звучати в дітях, а діти у свою чергу починають до цих звуків прислухатися. На фоні популярної нині естради це величезна справа. А такі заходи перш за все важливі у плані мовному. Ми всі знаємо, що зараз відбувається з мовою. Я відчуваю, що правильний шлях — це коли ще з дитинства, з дитячого садка дітей починають привчати розмовляти українською. Зараз у транспорті можна почути, як дорослі розмовляють російською, а школярі — вже українською. Я з насолодою це слухаю і думаю: виросте нове покоління, в якому не буде фраз: «ненавиджу», «не хочу», «не люблю». Вони розмовлятимуть всіма мовами, а своєю мовою вважатимуть українську».
У планах організаторів ще безліч подібних дійств у музеї, найперше — постановки лисенківських «Пана Коцького» і опери «Зима й Весна, або Снігова краля».
