У селі його і досі називають «наш Едик», на його могилі на високому флагштоку вітер полоще державний синьо-жовтий прапор. Рідні хочуть, щоб цей прапор був на місці останнього земного притулку Едуарда навіть тоді, коли встановлять на могилі пам’ятник. А поки на стіні приміщення школи, в якій навчався, земляки встановили пам’ятну дошку. На ній — фото Едуарда, дати короткого, але такого знаменного життя. І слова про те, що «воістину, герої не вмирають, у Небесній Сотні їм тепер служити, а всі живі хай завжди пам’ятають: життя достойно за себе і за них прожити». Меморіальна дошка, останнім рядком на якій є «Слава героям України!» встановлена відразу під табличкою з назвою школи. На честь свого земляка-героя у Деревку іменем Едуарда Гриневича назвали і центральну площу села. Тут — школа, храм, адмінбудівля, пам’ятний знак на честь 450-ї річниці першої писемної згадки про село. Дошку «нашому Едику» освятив місцевий священик, відслуживши і панахиду. Виступали керівники району, школи. Але найбільше зворушили слова старшої сестри Едуарда Тетяни. «Не бійтеся боротися за правду, як боровся Едик, — сказала вона, — бо правда — переможе!» Едуард в останні роки свого 28-річного життя завжди був на перше чи бодай друге вересня у рідній школі. Тут навчається його племінничка, дочка Тетяни. Й улюблений дядько завжди розділяв з дитиною радість свята. Приходив і на всі її інші шкільні свята.
Днями у райцентрі Любешів заклали символічний прапор на місці, де має постати пам’ятник Героям Небесної Сотні, зокрема й Едуарду Гриневичу, почесному громадянину Любешівського району. Це — ідея місцевих «свободівців». Герої Небесної Сотні довели, що сила духу перемагає силу зброї, тому, кажуть у Деревку та Любешові, ми, українці, обов’язково переможемо.
