17 грудня пішов із життя Іван Сподаренко, журналіст, член Спілки письменників України, народний депутат від фракції блоку «НУ-НС». Про це повідомляє УНІАН з посиланням на прес-службу «Народної самооборони». Вчора, 18 грудня, Верховна Рада України вшанувала його пам’ять хвилиною мовчання.
Свої співчуття щодо смерті 78-річного Івана Сподаренка продовжують висловлювати політики і, передусім, журналістська спільнота.
Зокрема, голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко в повідомленні «Пішов Майстер» так згадує Івана Васильовича: «Син селянина, батька якого безжалісно перемололи жорна сталінських репресій, він зробив себе сам — навчався на факультеті журналістики КДУ імені Т. Г. Шевченка і паралельно працював у Радіотелеграфічному агентстві України (РАТАУ), потім був редактором обласних газет «Радянська Волинь» і «Зоря Полтавщини». Понад тридцяти років очолював газету «Сільські вісті». Його журналістський шлях відзначений званням Героя України, він кілька разів обирався народним депутатом, очолював нашу Спілку, до останнього дня був секретарем Національної спілки журналістів України. Але перш за все для всіх нас він був Майстром. У нього ми вчилися робити свої газети, щоб вони були потрібні людям, завжди захищали людину праці, стверджували Свободу слова в Україні. Глибоко сумуємо разом із родиною Івана Васильовича, колективом і читачами «Сільських вістей».
А в оприлюдненому на сайті «Народної самооборони» повідомленні зазначається: «Від нас пішла прекрасна і щира людина, великий патріот, який усе своє життя вірно служив українській ідеї, зробив значний внесок у розбудову журналістики у нашій країні, усіма силами сприяв здобуттю незалежності України та розбудові української держави. Світла пам’ять про Івана Васильовича назавжди залишиться в наших серцях.»
Іван Сподаренко народився 23 січня 1931 у селі Стольне Менського району Чернігівської області. У 1957 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю журналіст. Працював у чернігівській газеті «Шлях перемоги», пізніше — в газетах «Червоний прапор», «Радянська Волинь» та «Зоря Полтавщини». З листопада 1973 року — редактор, а пізніше — головний редактор газети «Сільські вісті». Народний депутат України IV та V скликання від СПУ. Народний депутат України 6-го скликання від блоку «Наша Україна — Народна самооборона». 23 січня 2006 року указом Президента України Івану Сподаренку було присвоєне звання Героя України.
Аби віддати пам’яті Івана Васильовича належне, «День» звернувся до тих, хто протягом багатьох років знав його передусім як професійного журналіста.
Віктор ЧАМАРА, генеральний директор Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ»:
— Як на мене, «агентська» школа відіграла свою роль у житті Івана Васильовича. Адже свого часу він працював у РАТАУ і завжди дуже тепло згадував колишнього його директора, який незважаючи на те, що батьки Івана Васильовича потрапили під сталінські репресії, не побоявся взяти молодого журналіста на роботу.
Згадуючи Івана Сподаренка, найперше я б відзначив його величезну, всемасштабну людяність. Він прагнув допомогти і допомагав побратимам по фаху, які потрапляли в скрутні ситуації. Він підтримував журналістів, на яких звалювалися гоніння в часи радянської влади. Зі своїми колегами він завжди був дуже м’яким, ніколи не підвищував голосу, доводив свою правоту виключно аргументами. Але, незважаючи на м’якість свого характеру, він був дуже твердою людиною в справі відстоювання своїх ідеалів та позиції. Його життя — тому свідчення. Поєднання людяності та професійної твердості серед журналістів сьогодні — швидше явище виняткове. Звичайно ж, у порівнянні з цим світом Іван Васильович — це фігура.
Наталка САНДРОВИЧ, журналіст газети «Сільські вісті», учениця Івана Сподаренка:
— Я не можу уявити, як відчинити двері, зайти в кабінет, де у нас щоранку відбуваються редакційні планування і не побачити за столом Івана Васильовича. Не почути, як він — кремезний, дужий, гарний, зі шляхетною сивиною та з розумними очима, — привітається зі мною. А на всі привітання він завжди відповідав: «Доброго здоров’я!» Не уявляю процес творення газети, який для нього був дуже важливим, — без нього. Він був чудовим газетярем. Його хвилювало все — до найменшої коми. Часом він навіть фото кадрував власноруч. Заголовки, які часом здавалися йому невдалими, ми «віднаходили» всім колективом. А вже коли ми отримували готову свіжу газету (завтрашню газету ми отримуємо близько 4-ї години дня попереднього), Іван Васильович щоразу брав її до рук із великим трепетом, таке враження, ніби пестив її, розгортав, як найулюбленішу свою дитину. Він був прекрасним журналістом, з дуже розвиненим відчуттям корпоративної солідарності. Він ніколи не зраджував собі та своїй професії, а коли хтось розчаровувався в журналістиці, для нього це був ніби його особистий біль.
Він навчив мене дуже багатьом речам. У газету я прийшла студенткою 5-го курсу. Мої колишні одногрупники постійно дивуються, мовляв: ти досі там? Так, я тут, тому що мені тут добре. Найголовніше, що я засвоїла завдяки Іванові Васильовичу, — це науку любові до професії, до газети. Саме він зміг прищепити мені це почуття.
Журналісти «Дня» щиро співчувають близьким Івана Сподаренка, які втратили рідну людину, і поділяють скорботу колег Івана Васильовича за професійним журналістом та знаковим редактором із «всемасштабною людяністю».
