В Україні тривають Різдвяні свята: розваги, концерти та вистави. А от для предстоятелів християнських церков Різдво є не тільки Великим і Величним святом, але також обов’язковою оказією звернутися до людей, висловити свої надії, побажання, а також — незадоволення сучасним станом суспільства. Нижче наводимо (скорочено) святкові звернення голів найбільших християнських церков Східного обряду до народу України.
ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату:
«...Сьогодні християнський світ став не таким, яким він був раніше. Христос Спаситель сказав своїм послідовникам, тобто християнам: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям». Чи не втрачають християни сьогодні свою силу? У наш час християни поділяються на практикуючих і не практикуючих. Практикуючі християни — це ті віруючі, які не тільки вірять у Бога, але й моляться Йому, відвідуючи храми Божі, та живуть за заповідями Божими. Не практикуючі християни — це ті, що прийняли Таїнство Хрещення, але живуть без Бога, за законами гріховного світу. Таких у європейській цивілізації, в тому числі й в Україні, — більшість. Тому рівень моральності в європейських країнах падає, населення різко скорочується, християнські шлюби майже зруйновані — і все це стає загрозою для європейської цивілізації. Навіть у церковному середовищі мораль упала до неприпустимого рівня. Не тільки миряни, але й священнослужителі забувають про своє високе християнське покликання.
Релігійне протистояння серед Православних церков не сприяє ні духовному відродженню, ні консолідації українського суспільства. Останнім часом з’явилася надія на утворення єдиної Помісної української православної церкви, але зовнішні та внутрішні противники цієї святої справи свідомо чи несвідомо стоять на перешкоді. Однак, незважаючи на всі труднощі, в Україні буде єдина Православна церква. Без Української церкви не буде Української держави, а без Української держави не може бути Української церкви».
ВОЛОДИМИР, МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ, предстоятель Української православної церкви:
«...У наш секуляризований час, час духовного зубожіння, коли комфорт і задоволення займають пріоритетне місце в житті людини, наше суспільство, на жаль, втрачає відчуття духовної радості. Велике за своїм богословським змістом та значенням, свято Різдва Христового більшістю наших співвітчизників сприймається лише як добра сімейна традиція. Втрачаючи розуміння суті й значення Боговтілення, яке ознаменувало початок спасіння як усього людства в цілому, так і кожної окремої людини, ми втрачаємо самих себе, ми відриваємося від багатовікових коренів православного благочестя нашого народу. Страшно навіть уявити собі — сам Бог явився у плоті! І сьогодні, як ніколи, важливо зрозуміти, що суть нинішнього свята полягає не в тому, щоб згадати певну історичну подію, а в тому, щоб духовно прилучитися до неї, щоб усі ми «одержали спасіння в Христі Ісусі з вічною славою».
ЛЮБОМИР, ВЕРХОВНИЙ АРХИЄПИСКОП КИЄВО- ГАЛИЦЬКИЙ:
«...Під час Святого Різдва ми згадуємо не тільки про те, що десь там у далекій стороні народилася дитина. Бо ж дитя, яке народилося у Вифлеємі 2000 років тому, — це не звичайна дитина, це — Воплочений Божий Син, який приймає людську природу і стає вповні людиною. А що це означає для нас? А те, що Бог приходить до нас, Він хоче стати одним із нас, щоб, як кажуть святі отці, піднести нас, надати нашому життю остаточної цілі, указати нам мету нашого існування. Втілення Божого Сина нагадує нам, що ми створені, що ми покликані навіки бути з Богом, бути з нашим Сотворителем, нашим Небесним Отцем. У цьому полягає найдивовижніша таємниця Різдва, найзахопливіша благовість, яку приносить цей великий празник. Саме над цим нам варто замислюватись постійно, а особливо — у Різдвяний час.
Коли ось так собі подумаємо, то все те, про що ми піклувались у передріздвяний період — місце нашого святкування, коло учасників, страви — стане другорядним, несуттєвим, минучим, що практично не залишить сліду в нашому житті. У світлі того, чим насправді є для нас Різдво, всі наші земні, побутові думки, хоч і мають право на існування, все одно отримають належне їм місце в нашому мисленні і поведінці, а саме: вони являться як щось, на що ми звертаємо нашу увагу мимохідь, не роблячи їх змістом тих днів, хвилин, у які ми переживаємо втілення Єдинородного Сина Божого. Бо ж чи не є це час, коли ми зустрічаємо нашого Творця, коли Бог, який вступив у людську історію, знову стає присутнім для вас, для мене, для всіх нас?»
