У заголовок я виніс основне правило радянських керівників. До того ж, правило загальновизнане. Бо коли в інших країнах досить часто задумуються над причинами суспільних проблем, то радянські люди (всі!) поголовно зурочені реформізмом (є таке збочення).
На жаль, саме так. Сотні мільйонів(!) носіїв антиринкового мислення, тобто радянських людей, навіть не підозрюють, що всяка практична діяльність є наслідком попереднього задуму. Це означає, що в разі одержання незадовільного практичного результату причиною є хибний задум. Отже, якраз цей задум і треба спочатку проаналізувати (є відповідні методи) на міру його відповідності суспільній ситуації.
Однак в головах антиринкових людей на всі випадки є одна універсальна рада: у разі невдач треба робити щось інше. Невідомо, що саме і чому саме так, але обов’язково інакше.
Згадайте, якою модною серед наших діячів під час «пєрєстройкі» була «Сага про Жабу». Пам’ятаєте, як у глечику з молоком опинилися (так задумано) дві жаби. То одна з них виявилася фаталісткою, а тому смиренно пішла на дно. Друга ж була оптимісткою і бовталася. Доти, доки не збовтала грудку масла, на котрій і трималася.
То якраз ця друга жаба і стала натхненником та прототипом усіх наших керівників і активістів. Бачите ж, що стратегія «Головне — бовтатися!» і зараз ніким навіть не піддається сумніву. Ба більше, з часом т.зв. пострадянські простори неминуче зарясніють монументами Безіменній Жабі (БЖ).
«ЩОБ ТИ ЖИВ У ЧАСИ РЕФОРМ!»
Такий ось лейтмотив сьогоднішніх парламентських слухань про політичну реформу. Чергове бовтання тобто.
А скільки їх було вже в самостійній Українї — і освітня реформа, і земельна, і судова, і військова, і адміністративна, «і проч., і проч.»... І кожна наступна завершувалася черговою грудкою масла, чи не так?
Не масла, кажете, і не грудкою, а купою?..
Що ж, не знаходжу, чим таке твердження заперечити. Та й самому ця жаб’яча активність наших зверхників уже добряче в печінках.
Проте українцям подобається. Бурчать, правда, і скиглять. Але це на адресу ворогів народу в асортименті. А щодо реформ — то святе. Щоразу тільки таких активістів-реформістів і обирають. І мають намір стояти на своєму до останнього українця. Тобто ще десятки років «вірного курсу». Завзятий люд. Може й встигнуть ущент витоптати «кращі в світі чорноземи»...
ЛІКИ ВІД РЕФОРМАТОРСЬКИХ ПРИПАДКІВ
Хоч як прикро, та для мене БЖ — не ідеал. Мабуть, тому, що навчився думати про життя власним розумом. Більше того, вдалося науково (доказово, правдиво) пояснити причини наших проблем і запропонувати шляхи гарантованого та безконфліктного покращення.
Але українці весь світ і самих себе успішно переконали у власній інтелектуальній неспроможності. То ж науково-технічна новизна українців (усіх, не лише моя) надійно заблокована насамперед одноплемінниками. Сказано ж, що БЖ — орієнтир достатній та вичерпний.
Проте маю надію, що може і ще хто стомився від реформ по-радянськи. То аби допомогли опублікувати цю замітку. Тим більше, що нічого складного я тут не пишу. А пропоную дуже просту річ: платити нашим держуправлінцям пропорційно до добробуту підданих. Причому за показники добробуту обрати конкретні життєві стандарти населення.
До речі, концепція такого закону вже розроблена. А коли вдасться наших керівників переорієнтувати із боротьби за народ на спокійну управлінську роботу за адекватним управлінським алгоритмом (теж розробленим!), то вони швидко навчаться, як покращити життя всіх. Адже необхідні для цього наукові знання вже є! Головне, аби наші держуправлінці керувалися не примхами та забаганками, а бажанням заробити на зростанні добробуту підданих.
Отож, шановні українці, поведіться хоч раз незвично (хоча б для різноманітності). Маю на увазі вашу активну участь у всенародному обговоренні пропозицій Президента щодо політичної реформи. То візьміть та й скажіть привселюдно: «Пропоную прийняти закон «Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях».
До того ж прийняття такого закону не потребує ні кадрових чисток, ні якихось масових конфліктів, ні навіть зміни вивісок. Навіть взагалі може настати кінець реформам.
Тим більше, що такий закон з відповідним ідеологічним супроводом (теж є) здатний нормалізувати життя не лише в Україні, а й в Ізраїлі, Афганістані, Іраку, Північній Кореї і т.п.
То було б приємно, якби цей закон з’явився у світі з української подачі, еге ж?
То, може, хтось із вас і не побоїться бути першим у його продажу?
